Вільгельм Шене — садівник, який змінив Дніпропетровськ

Парники й оранжереї — власними руками

…Коли розглядаєш старе фото, вражає не стільки багаторічна юка (вічнозелена рослина з родини агавових) у діжках чи інша екзотика, скільки пальці. Пальці людини, котра власноруч порпається в землі, своїми пучками перемішує гній, майструє парники й оранжереї.

Вільгельм Вільгельмович Шене, німецькопідданий, прибув до Катеринослава в 50-і роки ХІХ століття. Тут його перш за все перехрестили на Василя Васильовича — для зручності вимови. Та ми називатимемо його власним ім’ям, бо Василем Васильовичем був і його син.

Отже, почав Шене-старший з того, що 1880 року придбав ділянку землі за містом — у Мандриківці. Спорудив скромний будинок і почав впрошувати квіти. Обладнав одну оранжерею, парничок, а як трохи розбагатів, вже мав три оранжереї. Квіти продавав у місті. Його насіннєва торгівля знаходилася на розі Клубної і Проспекта, поки на тому місці в 1910 році не спорудили Державний банк. Відтак його насіннєво-квіткова торгівля перемістилася до будинку купця Луеи Калугіна по Проспекту, №119. Це майже напроти попередньої — приблизно там, де нинішня Дніпропетровська міськрада і де по війні були кінотеатр «Победа» і мюзик-хол (навпроти Головпошти).

Ще 1894 року Вільгельм Шене входив до складу загального комітету по влаштуванню шкільних садів у Катеринославській губернії. Цей комітет знаходився при товаристві для сприяння залісненню степів і місцевому відділі Імператорського російського товариства садівництва. Про це свідчить «Пам’ятна книга і адрес-календар Катеринослава на 1895 рік».

А його син Василь згідно з «Обліком земель Новомосковського повіту» (1907) мав у цьому повіті 12 десятин землі. У жовтні 1906 року Шене-молодший придбав у купця другої гільдії Олексія Жирова ці 12 десятин в Одинківці. Частина славетного жировського саду перекочувала до Шене і невдовзі дала свої плоди.

Мандриківський водопровід Шене працює і сьогодні

У місто треба було вивозити квіти з Мандриківки, а дорога ґрунтова та ще й спуск різкий. Ось В. Шене, коли розбагатів, зробив бруківку. А ще місцеві жителі були без водопровідної води, лише з колодязями. Не треба пояснювати, що людині, яка вирощує квіти, потрібна вода. І Вільгельм Шене проклав водопровід у Мандриківку — його труба «сотка» служить й досі…

Садовий заклад В. Шене став відомий у місті, видавав свої каталоги. 1910 року в Катеринославі проходила грандіозна Південноросійська сільськогосподарська, промислова і кустарна виставка. Вільгельм Вільгельмович експонував на ній поза конкурсом п’ятнадцять сортів винограду, переважно десертного. Назви й сьогодні звучать як вишукана поезія: гро-кольман, шасла-руж, мускати білий і червоний, лідія, токай, аліканте… Усі грона винограду, зазначалося в альбомі-звіті з виставки, привертали себе увагу чудовим розвитком і величиною. Напевне, виноград вирощувався в Одинківці. Окрім того, садовий заклад В. Шене брав участь у конкурсі по групі квітникарства, виставивши різноманітну колекцію оранжерейних, кімнатних рослин і таких, що цвітуть у ґрунті. За це був удостоєний великої золотої медалі.

Син продовжив батькову справу

Німецькопідданий Вільгельм Шене одружився з українкою Євдокією Іванівною (померла 1929 року). Вона народила йому двох дітей — Катерину і Василя. Діти німця Вільгельма Шене були вже цілком захоплені місцевою українською стихією, напевне, були учасниками українських любительських вистав, свідченням чого є старе колективне фото.

Василь, якому батько заповів свій садовий заклад, продовжив його справу. Родинний документ свідчив, що 2 січня 1914 року німецькопідданий Вільгельм Вільгельмович Шене укладає угоду зі своїм сином Василем Васильовичем Шене про те, що він здає свій заклад йому в орендне користування. І дуже вчасно це зробив. Бо Перша світова війна, яка розпочалася невдовзі, позбавить німецькопідданих громадян багатьох їхніх статків… Тож уже у вересні того ж року батько дарує синові всю власність.

Вільгельма Шене не стало 1917 року. Шене-молодший став повноправним господарем у період непу. Крім оранжерей, тримав у Мандриківці пасіку з кількома вуликами. Мав садівника, сторожа та ще одного робітника на всi руки, який був незамінний при веденні чималенького господарства. А ще наймав сезонних п’ять-шість дівчат. Плоди праці Шене-молодшого продовжували надходити на катеринославський, а згодом дніпропетровський ринок.

Та настав рік великого «перелому» (1929). Василь Шене тоді мав два будинки і три оранжереї. Значить, експлуататор. Його посадили до дніпропетровської в’язниці, яка знаходилася у приміщенні колишньої семінарії на Проспекті, між сучасними вулицями Гоголя і Клари Цеткін. Дружина з онуком Васею носили йому туди передачі.

Як Шене-молодший став у власному господарстві садівником

Через рік його випустили з ув’язнення, але, як кажуть, з вовчим квитком, позбавивши всяких прав — ніде не влаштовуватися, не брати участі у виборах. Нарешті змінили гнів на милість і дозволили в 1930-му Василеві Васильовичу влаштуватися садівником у власне націоналізоване господарство. А перед тим змусили його зректися всіх прав на садовий заклад. Про це нагадує довідка, теж документ часу: «Шене В. В. в 1930 році дійсно передав Дніпропетровській обласній дитячій технічній і сільськогосподарській станції своє нерухоме майно (1,5 га землі, жилий одноквартирний будинок, оранжереї і сарай) і як спеціаліст-садівник з того ж року по день евакуації м. Дніпропетровська в серпні 1941 року працював на облДТСГС як садівник… Директор станції Крижановський».

Василь Васильович, якого батько привчив чесно у й сумлінно працювати при землі, так же чесно працював у своєму вже націоналізованому закладі. За показниками 1940-го року, його затвердили учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Він, як пам’ятаємо, помітно був представлений на виставці 1910 року, і через тридцять років, на виставці 1940-го. Садівничий талант, хай і придавлюваний, паростком пробивався крізь земну товщу.

Його двоюрідний онук, теж Василь Васильович Білянов, якому тоді було шістнадцять років, пригадував, що з Москви дід повернувся не з порожніми руками: його преміювали мотоциклом «ИЖ»! Онук зрадів безмежно, а дід віддав мотоцикл на станцію, яка посилала його на виставку… Так було безпечніше.

Німецьке прізвище врятувало його і земляків

Починається війна. Дитяча станція, підпорядкована міськнаросвіті, могла залишитися напризволяще. Тоді й згадали про колишнього власника ті високі персони, які вирушали в евакуацію: будеш, мовляв, Васильовичу, керувати станцією. Ти ж тут усе знаєш…

І Васильович став знов завідувати садівництвом, яке законним правом дісталося йому від батька. Давши працю багатьом мандриківцям, Василь Васильович Шене, син німецькопідданого, врятував багатьох від вивезення до Німеччини. Рятувало його німецьке прізвище, хоч сам він, син німця і українки, по-німецькому практично вже не говорив. «Якби не ваш дід, нас би загнали вже кудись», — казали його онукові Василеві вдячні мандриківці.

Якщо бути абсолютно точним, то Василь Васильович — не онук, а внучатий племінник (онук Катерини Шене), але суті справи це не міняє. Сімнадцятилітній онук Василь, коли грянула війна, був курсантом школи ВВС і зміг потрапити на фронт, тільки дописавши собі рік, бо інакше не брали…

Рід працьовитих садівників перервався

У жовтні 1943-го визволено Дніпропетровськ, а 17 квітня 1944-го у віці 68 років помирає В. В. Шене, на якому по прямій лінії перервався рід працьовитих німецьких садівників, які майже століття працювали на благо Катеринослава-Дніпропетровська. Забуваються їхні імена, та лишилися фото, кілька родинних документів і медалей, які нагадують про колишні здобутки родини: «За труды по садоводству. Императорское российское общество в Санкт-Петербурге», «В память пятисотлетия рода Татищевых. 1400—1900» (невже й на тому ювілеї були квіти чи виноград від В. Шене?) та ще якась німецька медаль 1895 року.

…Ми розглядаємо пожовклі фото і медалі, які зберігав покійний вже онук Василь Васильович. Його дружина Віра Федотівна розповіла про те, як по-пенсіонерськи спробувала було вирощувати на своїх шести сотках троянди, та не витримала конкуренції з насиченим імпортними квітами ринком. То торгаші скуплять весь пакувальний папір, а без привабливої обгортки квіти не мають товарного вигляду, то ще якийсь клопіт.

А Вільгельм Вільгельмович Шене і син вкладали кошти у розвиток міста, яке стало рідним для них. Ну, а про те, що їхня продукція була екологічно чистою, і говорити не треба…