Творчий виклик молоді

У Палаці студентів Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара відкрилася чергова виставка робіт студентів 4-го курсу факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства (група УД-05; куратори проекту – старші викладачі В.О.Корсунський і М.І.Храмцов).

Нині майбутні дизайнери звернулися до поп-арту. Цей напрямок у мистецтві зародився в Англії досить давно, ще в 50-ті роки минулого століття. Але справжній розквіт пережив дещо пізніше – у 60-ті роки, у США.

Товарний фетишизм та ідеологія рівних можливостей у Сполучених Штатах призвели до того, що з кінця 1950-х поп-арт одержав поширення в американському мистецтві. Сьогодні стиль поп-арт, що колись захопив Європу й Америку, більше асоціюється з картинками героїв коміксів і багаторазово дубльованими зображеннями супів «Кемпбелл», банок кока-коли, а також портретами Мерилін Монро й Елвіса Преслі роботи Енді Уорхолла. Уорхолл першим з художників здогадався, що геніальність або навіть талант малювальника – якості зовсім не обов'язкові: не потрібно працювати над шедеврами, досить просто зробити щось оригінальне або провокаційне. Наприклад, купити фотографію Мерилін Монро, розфарбувати, а потім розтиражувати за допомогою шовкографії. І шедеврів буде стільки, скільки треба, вірніше, стільки, скільки буде продаватися. Зазначимо, що правило поп-арту: «не буває унікальних творів і немає культури для обраних» – може працювати й в галузі дизайну. Однак, народившись як демократичне мистецтво, що освоює предмети масового споживання, поп-арт став стилем для «для тих, хто розуміє».

Представники поп-арту проголосили своєю метою «повернення до реальності», але реальності, вже опосередкованої мас-медіа: джерелом їхнього натхнення стали глянцові журнали, реклама, упаковка, телебачення, фотографія. Поп-арт повернув предмет у мистецтво, але це був предмет, не опоетизований художнім баченням, а предмет нарочито побутовий, пов'язаний із сучасною індустріальною культурою й особливо із сучасними формами інформації (преса, телебачення, кінематограф). Здавалося б, чим може привабити нинішніх молодих дизайнерів давно опанований стиль? Адже Америка і Європа давно вже пережили цей бум. Однак це в них, там і тоді, у далекі 60-ті, відбувалося те, що ми переживаємо сьогодні. Ми вже не тіснимося в чергах у «Макдоналдс», не облизуємося побачивши кока-колу, ми живемо у світі споживання, тобто брендів, їхніх більш-менш удалих підробок, знижок, розпродажів, глянцю й пластикового посуду. І це своє бачення сучасності продемонстрували на виставці, що відкрилася, майбутні дизайнери. У проекті представлені графічні рекламні плакати, інтер’єрні інсталяції таке інше. Фантазія їхніх авторів воістину невичерпна. Тут і легке глузування над колись «престижними» напоями, і констатація того, що багато споживачів ловляться на «лейбл» відомого кутюр’є...

Природно, не обійшлося і без сучасних зірок естради. Щоправда, невідомо, чи будуть пізнавані ці обличчя через десятиліття, як пізнавані Мерилін Монро й Елвіс Преслі, але, у всякому разі, «обличчя епохи» вже віддзеркалені. Представники українського політикуму теж удостоїлися бути талановито відбитими на декількох студентських роботах. Це, зрозуміло, не пафосні портрети, створені «придворними художниками», а їхні бешкетні копії, виконані пересічними людьми, втомленими від метушні десь там «нагорі». Тобто справжній поп-арт – зовсім не дорога стилізація під 60-ті роки із вкладенням капіталу, а дешеве, хоча й оригінальне, авторське ліплення «з того, що було».

«Ми наважилися трохи відновити цей напрямок, розкрити потреби молоді в оточенні сучасних товарів, послуг, людей, – зауважив В.О.Корсунський. – Це творчий виклик молоді, оскільки є лише мить поп-арту нашого сучасного буття».