«Близько до серця»: як подолати відчуття втрати під час війни

Дуже багато українців тікали і продовжують тікати від жахіть війни за кордон. І чи не кожен стикався з думками: чи треба полишати країну? А можливо вже можна повертитася? Чи правильно я роблю?

Як допомогти собі в такій ситуації у випуску проекту «Близько до серця» розкаже психогологиня Анна Протасова.

Героїня цього випуску програми «Близько до серця» дніпрянка Наталія Спіренкова. У перші дні повномасштабного вторгнення окупантів вона разом з дітьми виїхала до Вроцлава.

«Вже більше 4 місяців я живу у Вроцлаві і дуже хочу додому в Україну. В мене було все – улюблені діти, мир, завтрашній день. 24 лютого дуже сильно розрізало моє життя на «до» та «після». Наш дім розташований біля аеропорту і удари прийшлися саме туди. Я не була готова до цього, в мене не було тривожної валізки… Рішення було прийнято до наступного ранку, коли моя старша донька сказала, що не хоче, аби я тут лишалася з дітьми. Я навіть якось морально не прощалася з домом, тому що я розуміла, що через 2 тижні приїду. Коли ми переїхали, діти не виходили навіть на вулицю, так сильно вони стресанули. Дуже болить втрачене життя, те що трапилося – безслідно пройти не може ні для кого», – ділиться жінка.

За словами психологині, не можна порівнювати рівень травмування людей. Люди, які виїхали з країни і знаходяться в безпеці теж травмовані, адже вони покинули абсолютно все, що в них було тут.

«Важливо розуміти, що люди, які виїхали, сховалися або у безпеці, їм не набагато легше. Певне полегшення є, бо не бомблять, немає сирен. Але з іншого боку – це втрата контролю над ситуацією, зв’язку з близькими. Сум і горювання – емоції, які спіткають українців, що виїхали в більш безпечніші місця. Переживання втрати того, що було для них важливим та близьким, багатьом не ясно чи буде повернення взагалі до звичного життя, або саме додому», – зазначила психологиня Анна Протасова.

Важливо зазначити, всі почуття нормальні і мають право на існування, особливо зараз.

Просто їх треба відслідковувати, визнавати та розуміти. Тож треба бути дбайливими до себе.