Без «совка»: про справжні українські народні традиції святкування Нового року та Різдва

Прикмети, обряди та звичаї – є переважно язичницькими мотивами в Україні. Сюди не входить радянський Дід Мороз та салюти. Наша культура – обміни вечерею, щедрування, ігри з масками, посівання, вареники з сюрпризами. І все це, звісно, у вишиванках.

Про це Відкритому розповіла керівниця гуртка українського народознавства «Країна Веселкова» Центру позашкільної роботи №1 Дніпровської міськради Альона Юрко.

Новий рік в Україні – це не застілля на 20 людей (друзів, знайомих). А, перш за все, згідно традицій – сімейне свято. Історія нам передавалася століттями з покоління у покоління.

«Християнство наші предки прийняли у 988 році, але це було лиш офіційно. Насправді, люди продовжували бути й надалі язичниками. Згідно цього, Новий рік святкували й навесні, й восени, й у грудні. Зокрема, у грудні під час зимового сонцестояння, коли був найкоротший день та найдовша ніч. Наші предки святкували народження нового року: співали колядки, прославляли прихід світу. Навесні святкували цю подію з приходом березня, бо саме тоді пробуджується природа після зимової сплячки, починається сезон землеробських робіт. В ті часи свято називалося «Нове літо». Тоді ж і спалювали солом’яне опудало. Це язичницький обряд, який наразі перейшов у Масляну», – розповіла народознавиця.

Прикмети, обряди та звичаї – це переважно язичницькі мотиви в Україні. Сюди не входить радянський Дід Мороз та салюти.

«В Україні до останніх часів лишається чимало язичників, які навіть про це можуть не здогадуватися, гадаючи, що традиції походять від християнства. Ритуальні обміни вечерею, щедрування, ігри з масками, посівання – все це до 1929 року українці святкували саме на Новий рік. На застілля одягали вишиванки. Зараз це як код нації», – пояснила Альона Юрко.

З розваг були вареники, які господиня готувала з особливою начинкою – «сюрпризами»: ґудзики, монети, зерно, фрукти, сіль. Все це мало певне трактування. Наприклад, сіль – до негараздів, а гроші – до багатства.