Люди Днепра: жена «Отца запорожского казачества» Серафима Дмитриевна Яворницкая

Сегодня, 10 мая, исполняется 80 лет со дня смерти жены нашего знаменитого историка, писателя, археолога, ученого, профессора, академика Дмитрия Ивановича Яворницкого.

И если о жизни, исследованиях и достижениях Дмитрия Ивановича написаны тома книг и множество статей и монографий, то о жизни его супруги известно не так много. Она всегда оставалась в тени своего знаменитого супруга.

В тогда еще новый дом (сегодня – это памятник истории и архитектуры, Дом-музей Яворницкого на площади Шевченко, 5) Дмитрий Яворницкий привел молодую жену Серафиму в 1918 году. И прожил с ней 22 года, до своей смерти.

Согласно завещанию Дмитрия Яворницкого, после его смерти в 1940 году дом стал собственностью его супруги – до 1961 года здесь жили также две ее сестры.

Серафима Дмитриевна сама обратилась к властям с просьбой создать в доме музей – и в начале 1941 года такое решение было принято. Однако его реализации помешала война, во время которой дом весьма существенно пострадал: снаряды повредили кухню, мезонин, крыльцо, разрушили веранду… А отступая, немцы вынесли из дома много ценных вещей: мебель, картины.

Сегодня исполняется 80 лет со дня смерти Серафимы Дмитриевны. К сожалению, свою смерть ей не было встретить в доме, ставшим для нее родным.

Воспоминаниями Серафимы Дмитриевны Яворницкой о временах оккупации Днепропетровска поделились на странице Садиба Дмитра Яворницького:

«Під час окупації , в 1942 році дружину Д.І. Яворницького німці виселили з будинку. На паркані почепили оголошення, що будинок конфіскується німецьким урядом.

В своєму щоденнику Серафима Дмитрівна в цей час написала:

"13 квітня 1942 р.

Нічого не знаємо, де будемо жити, невідомість змушує страждати більше, ніж треба. Варя (сестра) приносить з залу розбиті рами без картин, а картини взято. …

Німці змусили звільнити приміщення музею під квартиру штадт-комісара. Звільняють. Приходять німці і або залишають, або забирають експонати, придатні для прикрашання квартир комісарів. Вивезли вже дві люстри, дзеркала епохи Каттерини ІІ, знамениті дубові різьблені буфети Мізка з фігурами на євангельські теми, величезний дубовий столовий стіл, шафочку буль…

Після відходу з життя Дмитра Івановича відходить і його музей, пішов словник і рукописи, весь фольклорний матеріал разом з розгоромом Академії наук, куди я передала в 1940 р. в грудні усе це. Відходить його будинок. На могилі немає хреста або пам`ятника. Відпадає табличка. У поета сказано, що «річка часу в своїй течії відносить всі справи людей», а тут одразу, раптово – і все.

Де ж ви, українці; щирі сини ненькі України, чому ж ніхто з вас не поцікавиться таким розгромом національної спадщини?..."

"19 квітня 1942 р.

Напевне, останнє в нашому домі, в нашому садку. Сяючий день. Укладаємо речі і плачемо. А їх, речей – і сліз – багато. Скільки книжок, усю учбову бібліотеку, всі рукописи та інші матеріали вивезли в грудні 40-го року в Академію Наук, а книг ще сила-силенна, зв`язуємо, укладаємо в ящики, кошики. Як вивезти все це? Транспорту немає. Приватні власники беруть по 300-400 карбованів за підводу, а у нас немає грошей, все вивезли більшовики. Якось-то воно буде!

Був Коля (учень та помічник Д.І. Яворницького Микола Костюк – автор спогадів про вченого) допомагав і розповідав з газетної статті «Подорож до Києва», яку ми ще не читали, що більшовики вивезли з собою частину бібліотеки АН, а решту – спалили. Пропало все: і весь фольклор, і всі невидані рукописи Дмитра Івановича."

"21 квітня 1942.

І скільки страждань, починаючи з Йова, переживають люди за своє недовге життя. Тепер вишукані страждання. Хіба можна так терпіти від нищення, як терплять люди від того, що 50 років працював, скільки це коштувало здоров`я, катаракти на обох очах у Дмитра Івановича. Порівняно ще в нестарому віці малокров`я, писав буквально до мозолів на пальцях. Здавалася ця справа такою важливою, що все треба кинути під ноги цій справі. І раптом попалили……

Хай буде воля Твоя!.."

...Серафима Дмитрівна померла під час окупації, вже не повернувшись до будинку 10 травня 1943 року».