Загарбники рік щодня обстрілюють Нікополь: сумні підсумки річниці

12 липня – роковини з найстрашнішого дня, коли окупанти почали обстрілювати Нікополь.

Вже рік російські нелюди тероризують мирних жителів, застосовуючи реактивні системи залпового вогню «Град», ствольну артилерію та дрони. Ворог чинить найтяжчі злочини, позбавляючи нікопольців життів, домівок і спокою.

За даними відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Нікопольської міської ради, протягом 12-ти місяців під обстрілами у Нікополі зруйновані або ж пошкоджені 4 154 об’єкти. Серед них найбільше приватних забудов, а також багатоквартирні будинки, заклади охорони здоров’я, торгівлі, освіти, культури, промислові об’єкти, транспортні засоби.

Від російських прильотів загинули 20-ро цивільних та 143-ри людини було поранено.

У кожного нікопольця своя історія війни. Павло Шишкін - працівник нашого підприємства розповів про події однієї із найжахливіших ночей, яку йому довелось пережити.

"Коли Нікополь став ціллю для ворожих атак, я втратив спокій. Хвилювався не за себе - за своїх стареньких батьків. Домовились, що під час обстрілів, вони будуть виходити у коридор, адже літнім людям в укриття бігати важко. З середини липня Нікополь обстрілювали майже щодня, вночі інтенсивність обстрілів зростала. Так було і 10 серпня. Ввечері почали працювати ворожі «Гради», неподалік почулися гучні вибухи".

Декілька прильотів Павло з батьками – пенсіонерами перечекали в коридорі своєї квартири, розташованій на четвертому поверсі п’ятиповерхового будинку. Коли ближче до півночі звуки війни стихли, вирішили лягати спати. Тільки - но розійшлись по кімнатах, почувся новий страшний вибух. Будинок захитався і підлога в буквальному сенсі пішла з-під ніг. На голову полетіли куски цегли, уламки заліза, скло з розбитих вікон, побутова техніка та меблі. Відчуття, немов у потязі зірвали стоп – кран для екстреного гальмування.

"Я побіг в кімнати, де спали батьки. Встиг схопити за руку маму і відтягнути її у під’їзд. Миттю повернувся за батьком, але його вже не було. Не було ліжка, на якому він лежав, стелі і підлоги теж не було - суцільне провалля. Моторошна картина".

Як з’ясувалось потім, внаслідок прямого попадання «Граду» в квартиру на п’ятому поверсі, відбулось руйнування конструкції будинку по стояку. Тепер декілька квартир під’їзду знаходяться в аварійному стані, не придатні до житла. Павло каже, що ніколи не зможе забути ту трагічну ніч, коли стояв на крок від смерті. І хоч йому і мамі пощастило вижити, він ні за що не вибачить агресора за втрату рідної людини.

Але, попри все, Павло не втрачає оптимізму та віри у краще майбутнє, залишається відкритим і комунікабельним. Він переконаний - зараз не час скаржитись на долю. Треба долати її виклики та дбати про стареньку матусю, яка від ударної хвилі отримала контузію і оглухла на одне вухо. Треба працювати, жити далі. Треба вірити в Перемогу.

«А коли відвоюємо нашу рідну землю, тоді і стіни відбудуємо» – каже Павло Шишкін.