Алан Бадоєв презентував у Дніпрі свій новий фільм «Довга доба»

Новий фільм найвідомішого українського режисера створено на основі 200 годин (!) відео про вторгнення рашистів, які свого часу зняли 12 тисяч українців, які постраждали від війни.

Нагадаємо, що широку популярність Алан Бадоєв набув близько 15 років тому як автор і режисер найпопулярнішого тревел-шоу «Орел і решка».

Але після початку Великої війни він повністю відійшов від розважального жанру. Фільм «Довга доба» став підсумком тривалої та дуже важкої роботи режисера над величезною масою документальних відео українців, які пережили вторгнення рашистів.

Прем'єра цього фільму відбулася 24 лютого цього року у штаб-квартирі НАТО, а також на одному із центральних телеканалів України.

Про що кіно? Документальний проект «Довга доба» створено із 200 годин відео. До його створення приєдналося 12 тисяч людей, які знімали російські злочини на свої телефони. До сюжету фільму увійшли історії як тих, кому вдалося вижити під час військових дій, так і українців, які загинули в окупації.

Стрічку було доповнено субтитрами англійською мовою. Її можна подивитися за кордоном.

В описі відео автори звернулися до українців з проханням поширювати стрічку серед друзів та знайомих в інших країнах: «Світ має знати, як зараз живуть мільйони українців. Тепер це наша спільна місія — зробити так, щоб голоси українців та їхні сміливі вчинки, задокументовані у фільмі, набули розголосу в різних країнах та часових поясах».

Прем'єра цього фільму на широкому екрані відбулася у Дніпрі. На ній побувала наша колега-журналістка Юлія Рацибарська, яка поділилася такими враженнями:

«Як "20 днів у Маріуполі", "Довга доба" - теж про війну. Презентував у Дніпрі режисер Алан Бадоєв. Чесно казав: він - не зовсім автор, його співавтори - 12 тисяч українців, які надали зняті на телефони відео перших днів повномасштабної війни.

Там - і обстріли, і підвали, і загиблі. На деяких кадрах - на жаль, останні миті життя людей. Було 200 годин записів - дуже важких, болючих, особистих, казав мені Бадоєв. З них зробили спершу 10 годин, потім - 5, потім - дві...

Свої кадри для документалки, зокрема, надавав мій знайомий фотограф з Сєвєродонецька. Здається, я впізнала їх на екрані...

А подивитися стрічку прийшли його земляки - чекали відео саме з рідних місць...».

Фото Юлії Рацибарської.