Герои Сичеславской бригады: Был дьяконом – стал «Пастором»

Два года назад жизнь водителя 25-й отдельной воздушно-десантной Сичеславской бригады Александра с позывным «Пастор» сделала крутой поворот.

Его псевдо – не случайно. Два года назад он служил дьяконом православной церкви. Но не смог оставаться в стороне от Большой войны. Ушел добровольцем в Сичеславскую бригаду.

Несмотря на духовный сан, в бригаде он служит не капелланом. Но поскольку духовный статус запрещает Александру брать оружие в руки, он служит водителем.

Об удивительной судьбе побратима в 25 Сичеславской бригаде рассказали следующее:

«Ми переможемо, бо ми сильні духом!

- Снаряди ворожої артилерії розриваються зовсім поруч. Бувають випадки, коли уламки влучають і в машину. КАБи «лягають» на шляху, а я їду, молюся і їду, бо знаю, що мене на позиціях чекають хлопці, - розпочав нашу розмову Олександр на псевдо «Пастор».

Олександр на позивний «Пастор» – диякон православної церкви. Він добровільно пішов до війська у жовтні 2022 року. Попри духовний сан служить він не капеланом, а водієм.

«Це був поклик серця. Служба в збройних силах жодним чином не входила в мої плани. Але не зміг стояти осторонь, коли ворог увірвався в нашу країну. Я розумів що війську потрібен кожен», – згадує Пастор.

Як релігійна людина Олександр намагається не брати до рук зброю.

«Зараз я водій. Моє завдання привозити хлопцям боєприпаси, їжу, воду, все, що потрібно там, на лінії зіткнення з нелюдами, - продовжує Олександр. Я хоч і розводжу зброю, але особисто намагаюсь не стріляти, тому що за церковними канонами цього не можна робити. Але я на своєму місці і допомагаю війську зі всіх сил».

А в найекстремальніших ситуаціях, каже Пастор, допомагає молитва.

«Коли заїжджаєш на позиції в повній темряві, під обстрілами, то і відчуття, і думки стають оголеними. Тут безперечно є і страх, можу навіть лаятися в бік ворога. Але в такі моменти я відчуваю, що ніби стою перед Всевишнім, і мої молитви найщиріші».

Як до «Божої людини» до Пастора нерідко звертаються побратими.

«Коли ми мовчимо, наші думки ідуть від Бога, коли ми говоримо - від людини. Тому я намагаюся говорити з хлопцями з боку побратима, такого ж солдата як і вони. Але і як до священника теж звертаються. Наприклад, вже на передовій я хрестив одну людину».

Олександр каже, що не любить вираз «боротися до кінця». Замість цього каже, що українці битимуться до Перемоги.

«Бо ми сильна, самодостатня, вільна нація. Так, можливо, ми не усвідомлювали в далекому 91 році, що треба робити з цією свободою та незалежністю, але саме зараз ми формуємося як нація. На жаль, ціна занадто висока. Але як би не було, Україна вистоїть і обовʼязково переможе!».