Герои Днепровской ТРО: Его жизнь спас мобильный телефон…

Городской сайт продолжает знакомить с судьбами героев, которые защищают Украину в составе 128-й отдельной Днепровской бригады ТРО ВСУ.

С удивительной судьбой еще одного побратима познакомил ветеран этой бригады, известный днепровский историк Дмитрий Каюк, очерки которого о воинах этой бригады уже неоднократно публиковал Городской сайт.

В марте 2022 года Павла не хотели зачислять в состав подразделения, советовали ждать своей очереди дома.

О дальнейшем Дмитрий Каюк рассказал:

«Знайомтеся друзі, це Павло «Джон». Чого такий позивний, я так і не дізнався.

Сам Павло з Миколаєва. Вчився у Дніпрі. Тут і залишився. Працював у сфері мобільного зв’язку.

Уже в перші дні війни він прийшов на пункт формування нашої Дніпровської бригади ТрО. Хлопець Джон міцний, тому його одразу ж відправили на склад носити ящики зі зброєю. Поки видавав автомати, батальйони укомплектували до повного штату, і йому порадили чекати своєї черги вдома.

Та не такий чоловік Павло. Він на попутках добрався до напівоточеного Миколаєва і вступив до лав тамтешньої тероборони.

Йшли місяці. Війна вирувала. Московитів зупинили, а невдовзі почали вибивати з наших земель, а батальйон, в якому служив Павло, все виконував фортифікаційні роботи на другій лінії. Джона це не влаштовувало. Він чоловік! Він зобов’язаний воювати! Павло завалив начальство рапортами й, попри спротив, добився свого. Його перевели в, на той час вже славетну, 128-му бригаду ТрО м. Дніпра. Так Джон опинився в нашій роті. Розгойдування не було. Сьогодні приїхав, а завтра вже на позиції. В бій.

Дуже швидко Джон довів, що він справжній солдат: хоробрий, витривалий та результативний. Павло небагатослівний, розважливий. Зайве емоції не демонструє. В бою, це реально заспокоює тих, хто поряд.

Джон брав участь в багатьох оборонних і наступальних боях. Улітку минулого року він у складі штурмових груп звільняв нашу землю від окупантів. Під час одного з боїв Павло отримав важке поранення. Тоді московити здійснили дистанційне мінування захопленої у них напередодні позиції. Пояснюю: дистанційне мінування це коли міни ставлять не вручну, а за допомогою спеціальних засобів, які їх вистрелюють на велику відстань. В момент приземлення міни стають у бойове положення. Тоді дистанційним мінуванням московити перекрили підходи до нашої позиції.

Як не намагалися хлопці зрозуміти, де саме впали міни, нічого не виходило. Було темно, і побачити невеличку міну було неможливо. Саме в цей час на позиції заходило підкріплення. Хлопців треба було обов’язково провести через заміновану ділянку.

Джон був старшим на позиції. Він чудово розумів наскільки небезпечним буде прохід повз міни. Тому просто спитав, хто піде з ним. Нікого примушувати Павло не схотів. Пішов його друг Водопой. Туди вони пройшли безперешкодно. Зустріли хлопців.

А от коли поверталися, одна міна спрацювала. Як стало зрозумілим пізніше, це був ПОМ-3. Паскудна штукенція, я вам скажу. В міну вмонтовано сейсмічний датчик, який спрацьовує на ходу людини. До неї не треба навіть доторкатися. Щоб вона спрацювала, досить просто йти повз міни. Під час вибуху ця зараза викидає більше тисячі уламків!

От на ній і підірвався Павло. Може і загинув би, але трапилося диво. Один з уламків, який теоретично мав перебити стегнову артерію/вену застряг в телефоні! Таке теж трапляється.

Вижив наш Джон. Довго і важко лікувався. Тепер знову в роті. Знову виконує бойові завдання на лінії бойового зіткнення. А свій «щасливий» телефон Джон передав як експонат до музею війни м. Дніпра.

Думаю, після Перемоги кожен зможе ознайомитися з цим унікальним артефактом в музейній експозиції. Удачі тобі, Джон. Бажаю, щоб у тебе з собою завжди був «щасливий» телефон!».

Фото со страницы Дмитрия Каюка