«Гарні умови та професійні спеціалісти. Вже є відчутний прогрес», — військовий про своє відновлення в реабілітаційному центрі Дніпра

Віталію 42 роки. До повномасштабного вторгнення рф працював директором одного з промислових підприємств у Харкові. У серпні 2024-го чоловіка мобілізували. Після навчання його в складі штурмової бригади відправили на «нуль».

1 жовтня Віталій разом із побратимами отримав завдання – зачистити посадку та евакуювати поранених. Операція обернулася пасткою, бо ворог накрив наших оборонців перехресним артилерійським та танковим вогнем.

«Ми опинилися між двома посадками – нашою і ворожою. Поле було як на долоні. Бігли, як олімпійці! Ніколи так швидко не бігав, і це ще з важкою амуніцією!» – пригадує Віталій.

Діставшись до точки, потрапили в засідку. Почався бій. Російські дрони скидали гранати, обстріли не припинялися. Віталія врятував бронежилет – кулі залишили сліди на тілі, але не пробили захист. Під час бою Віталій кинув гранату, але не помітив, як отримав осколкове поранення у поперековий відділ.

«Коли відмовили ноги, я відчув, що щось не так. Відповз в укриття й продовжував відстрілюватися. З поля бою врятували побратими. Вони понад добу несли мене на собі через поле. Багато хто з них теж був поранений», – ділиться захисник.

Зараз Віталій проходить лікування в реабілітаційному центрі Дніпра. Чоловік каже, що біль досі сильний і не припиняється ні на день, втім прогрес у лікуванні вже є.

«Я дуже вдячний фахівцям, які тут працюють. Вони професійні, приділяють багато уваги і загалом відчувається гарне ставлення. У самому центрі гарні умови. Я відчуваю, що амплітуда руху помітно збільшилась, можу краще розгинати коліно. Дуже хочу стати на ноги, самостійно пересуватися, хоча б на милицях», — розповів військовий.

Фізична терапевтка Олександра, яка працює з Віталієм, каже, що є 50 % вірогідність того, що пацієнт зможе ходити. Але на це потрібен час.

«При первинному обстеженні пацієнт не був мобільним у ліжку та поза ним. Це означає, що він не міг пересідати з ліжка на крісло колісне та навпаки. Зараз він вже може це зробити і це дуже важливий результат. Біль дійсно ще є, але це нормально з його травмою, він з часом вщухне. Пацієнт дуже вмотивований, хоче бути самостійним. Також дуже допомагає, що в нього є підтримка рідних», — каже Олександра.