Військовий із Павлограда прославився на весь світ своїми фотографіями птахів

27 років служить Україні військовослужбовець із Павлограда Роман Рись та практично стільки ж займається бердвотчингом.

Бердвотчінг - це спостереження за птахами та їх фотографування. Цей жанр серед фотографів – один із найважчих. Він вимагає не тільки дорогого, високопрофесійного обладнання, яке дозволяє зняти рідкісних пташок з великої відстані. Але й певних якостей самого фотографа – витримки, уважності тощо. Деколи бердвотчерам доводиться просиджувати в таємних укриттях без найменшого руху годинами.

Як не дивно, але житель Павлограда Роман Рись у дитинстві мав дві мрії – стати військовим та фотографом. Як бачите, обидві вони здійснились.

Службі у ЗСУ Роман віддав 27 років і зараз захищає нашу країну від ворогів. І при цьому – встигає фотографувати улюблених рідкісних пташок. При цьому його фотографії знають та цінують у всьому світі!

Про те, як здійснилися його мрії, найвідоміший фотограф птахів та захисник України розповів сайту Степ:

«З дитинства мене захоплювала військова справа. Звісно, не муштра і не режим. Цього в радянських фільмах того часу не показували, а мені подобалось озброєння, особливо, як воно створене і принцип його дії, техніка. Так мої дитячі мрії перетворилися на юнацькі бажання, які були врешті рештами реалізовані, і зараз я вже 27 років служу Батьківщині.

З чого почалося ваше захоплення фотографією?

Захоплюватись фото я розпочав з юнацтва. Звісно, мешкаючи в такому неймовірному регіоні, дуже хотілося зберегти всю красу, яка оточувала: озера, ліс, птахів, тварин. Тому вмовив маму придбати мені фотоапарат «ФЕД-5В» з всілякою атрибутикою для фотодруку. Це був мій перший нетривалий досвід фотографування. Нетривалий тому, що камера виявилась досить складною для початківця, оптика для репортажної зйомки. Фото чорно-білі. Але я назавжди запам’ятав перше враження від магії, коли опускаєш чистий білий папірець фотопаперу у ванночку з реактивом і поступово з’являється мить. Це просто чудо, ти фактично зупиняєш час і зберігаєш мить, матеріалізуєш її.

Що вас надихнуло почати спостерігати за природою?  Чи пам’ятаєте своє перше фото?

Саме любов до рідного краю, його природи мене і надихнула зберегти побачене на все життя. На жаль, більшість сюжетів так і залишилась в спогадах.  Більшості озер вже немає, а з ними і рослин і тварин. Дінець уже не такий чистий та прозорий.

Перше моє фото (принаймні яке мені запам’яталося і яке я особисто зробив) ― це був дідусів собака в його дворі. Запам’яталось це фото саме тому, що я його зробив особисто. Раніше це був дуже складний процес: починаючи з налаштувань камери, бо ти не бачиш реального результату в реальному часі, як це зараз можливо на цифрових камерах. Далі ― проявлення фотоплівки, друк фото.

Яка ваша улюблена локація для спостережень? 

Улюбленої локації для мене не існує але, звісно, мені комфортніше бути на одинці з природою. Я дуже люблю степ і луки, які вже майже знищені жадібними аграріями, і, як приклад, це розорювання солончакових луків на Булахівському лимані. Ліс, з його столітніми дубами, як, наприклад, в Кочережках, а також озера та болота…».

Повну версію цікавого інтерв'ю можна прочитати тут.