Президент БК «Дніпро» Валерій Кондратьєв: «Робимо ставку на своїх»

Валерій Кондратьєв дав інтервʼю виданню Форбс, в якому розповів історію створення Дніпра, принципи функціонування клубу і поділився планами на майбутнє.

«Баскетбольний клуб «Дніпро» починав як обласна спортивна школа – без власної інфраструктури, легіонерів чи великих спонсорів. Заснований у 2003 році з ініціативи заслуженого тренера Юхима Таслицького та менеджера Валерія Кондратьєва, клуб зробив ставку на гравців місцевої СДЮСШОР №5 і поступовий розвиток системи

За 20 років «Дніпро» тричі ставав чемпіоном України, п’ять разів вигравав Кубок, двічі – Суперкубок і вибудував вертикаль: академія, інтернат, дублюючий склад, перша команда. У 2022-му Валерій Кондратьєв добровільно вступив до ЗСУ та, попри службу, продовжив керувати клубом дистанційно.

Попри повномасштабну війну «Дніпро» зберіг команду, залишився у внутрішньому чемпіонаті й повернувся в єврокубки. Ключовою лишилась модель без легіонерів і з акцентом на власні кадри. У клубі створено середовище для навчання, тренувань і відновлення гравців.

В інтерв’ю президент клубу Валерій Кондратьєв розповідає, як працює ця структура, чому нею не пожертвували під час війни, як формується партнерська підтримка і що допомагає зберігати стабільність у довгостроковій перспективі.

В основі «Дніпра» були вихованці спортивної школи №5. Це був стратегічний розрахунок чи віра, що свою систему краще створити зсередини?

У Дніпрі завжди була потужна баскетбольна школа – з гідною тренерською базою та вихованцями, як-от Олександр Волков і Валерій Гоборов. Ми не хотіли ламати те, що вже добре працювало, а навпаки, розвивали систему, додаючи нові елементи до вже міцного фундаменту. Так сформувалась вертикальна структура: дитяча академія, спортінтернат, дублюючий склад і перша команда. Ця модель залишається основою клубу й досі.

На старті не було ні бюджету, ні залу, ні легіонерів. Що ви мали натомість крім ідеї?

Ми мали головне: базу і людей, яким не байдуже. Ми не розраховували на швидкий результат. Але вірили: якщо дати грати своїм, вони виростуть. Почали з останніх місць, але в 2011-му виграли Кубок України.

Коли вперше з’явилося відчуття, що «Дніпро» – вже не просто проєкт, а системна структура?

У 2011 році, коли ми вийшли до «Фіналу чотирьох» Кубка України, я вперше відчув, що ми справді побудували систему. Ми обіграли потужний «Донецьк», а у фіналі – чемпіонів країни «Азовмаш», хоча їхній бюджет був у кілька разів більший. Наш склад тоді майже повністю складався з вихованців школи. Ми не просто виграли – довели, що здатні досягати результату власними силами.

У клубу було кілька хвиль зростання – 2011-й, 2015-й, 2020-й. Яку з них ви вважаєте найяскравішою?

У 2015 році «Дніпро» святкував тричі поспіль кубковий фініш виключно українським складом, а один із фіналів у Києві зібрав понад 7000 глядачів – національний рекорд. 

Потім до команди повернулися гравці з-за кордону Павло Крутоус, В’ячеслав Бобров та В’ячеслав Кравцов, і клуб створив, мабуть, найпотужніший склад у своїй історії.

У 2024-му «Дніпро» повернувся у FIBA Europe Cup. Що було головним викликом?

Найбільшим викликом стала логістика та відсутність домашньої арени. Ми не мали можливості грати у Дніпрі, тому всі домашні матчі проводили за кордоном – у Португалії, Італії та Польщі. Це означало додаткові фінансові витрати та складні організаційні процеси. Проте ми свідомо прийняли цей виклик, адже хотіли, щоб гравці відчули: вони заслужили виступ у європейських змаганнях. І навіть у таких умовах нам вдалося здобути перемогу в Португалії, це було дуже важливо для команди.

Як ви приймали рішення про участь у єврокубках під час повномасштабної війни – це був виклик, принцип чи меседж?

Все разом. Ми стали чемпіонами України – і мали виступати на міжнародному рівні. Це був меседж гравцям: ваша праця має продовження. Попри всі складнощі, ми поїхали й виступили. Побачили, над чим треба працювати. Це насправді досвід, який нічим не замінити.

На якій стадії зараз перебуває проєкт власної арени?

Проєкт заморожено ще з 2014 року. Для його реалізації потрібно $30–40 млн. Арена має вміщувати щонайменше 10 000 глядачів – це вимога єврокубків. Наш зал чудово обладнаний технічно, але він замалий. Без повноцінної арени ми не зможемо просуватися далі.

Які плани в клубу на 2025–2028 роки?

Зберегти основний склад, підсилити молоддю, поборотись за третій Кубок поспіль. Хочемо потрапити до плей-оф FIBA Europe Cup. Плануємо також запустити школу тренерів. І продовжити бути стабільною інституцією незалежно від обставин».

Повністю інтерв’ю – за наступним посиланням.