Авторитетні історики Дніпра критикують передатування нашого міста

Багато фахівців вважає дуже сумнівною спробу «прив’язати» дату народження нашого міста до картографічних даних поселення Стара Самар.

Нагадаємо, що минулого тижня робоча група істориків, археологів та науковців визначила офіційною датою виникнення Дніпра 1526 рік, коли існувало козацьке поселення Стара Самар — перший історично підтверджений осередок на місці сучасного міста.

Рішення прийняли після обговорень та голосування учасники робочої групи, до складу якої увійшли історики, науковці, археологи та дослідники козацької й імперської доби Придніпров’я. За археологічними та картографічними даними, в 1526 році вже існувало поселення Стара Самар. З цього поселення згодом сформувалася агломерація, що включала сучасне місто Дніпро. Про це писав Міський сайт.

Але ще задовго до прийняття цього рішення його версію почали критикувати багато досвідчених істориків нашого міста. Ні, вони не піддавали сумнівам думку про те, що наше місто – набагато старіше, аніж нав’язано нам імперською пропагандою. І були цілком згідні з тим, що на території сучасного Дніпра існували древні поселення, від яких і треба вести родовід міста.

Наприклад, від поселення Новий Кодак, історія якого має обґрунтовані документальні підтвердження. Нехай Дніпро при цьому ставав би трохи молодшим, ніж пропонується зараз…

Блискуча ідея з 500-річчям

Але, вочевидь, прагнення зробити історію міста якомога довшою та відмітити у наступному році 500-річчя Дніпра, призвели до прийняття згаданого рішення.

З самого початку ідею родоводу Дніпра від Старого Самару критикував досвідчений історик, краєзнавець, засновник єдиного в Україні Музею Хреста Віктор Векленко. Його нариси з цього приводу Міський сайт вже публікував раніше.

Ось як він відреагував на згадане рішення робочою групи:

«Господь свідок – я обожнюю нашу навколоісторичну тусовку. Це ж якими манівцями треба бігати, щоб прив’язати дату заснування до карти 1526 року, на якій щось позначено умовно між Обухівкою і Лобойківкою і назвати цю позначку отією «Самар’ю».

Хід, звісно, блискучий і неочікуваний. Спробуємо розібратися.

Наскільки пам’ятаю, то під час першої спроби передатування нашого міста цю карту також пробували використати в якості аргументу, але тоді мова йшлася про дві позначки на карті. При цьому тоді чомусь ніхто не звернув на увагу на те, що друга позначка була підписаною і це була турецька фортеця Іслам-Кермен (район сучасної Каховки).

Щодо першої ї позначки, то там ситуація ще смішніша, бо вона не підписана і розташована дуже умовно. Тобто десь абсолютно за межами сучасного Дніпра. Сама карта дуже схематична і чорнобіла, датується 1526–1528 рр., Якщо навіть взяти дату 1526 р., то це рік друку, відповідно малювали її десь у 1523-1524 рр., тобто на ній зафіксована ситуація 1520-1522 рр. Територія на південь від гирла Ворскли підписана як Тартарія; позначка в умовному куті між р. Дніпро і гирлом Самари може символізувати що завгодно, в тому числі – і можливий тимчасовий табір військ кримського хана Мехмед І Ґерая під час його походу на Москву у 1521 р.

І ось тут постає питання. На підставі чого ось та штучка позначена як Самарь? Тому, що захотілося?

Взагалі – ідея блискуча! На рівному місці вигадати півтисячолітній ювілей міста! І чхати на історичну об’єктивність, на наукову репутацію… Хоча, про що це я? Якщо один з «експердів», вигадник двох Самарей, дозволив собі облаяти дослідника «непатріотичним непрофесіоналом»… Тепер подивимось на реакцію депутатів міської ради і побачимо – чи є там освічені люди. Міський голова дав доручення - на мою думку виконане воно через одне місце.

Давно спостерігаю кризу в історичній науці, коли кількість реальних дослідників постійно зменшується. І найцікавіше в цій ситуації те, що нинішні нередатувальники – «псевдосамарії» ідуть тим же шляхом, що і в середині 1970-х років, коли підтягли потрібну дату під ювіелей тодішнього генсека…

«Вєрним путьом ідьотє, товаріщі!»

Патріотичненько…

З джерелами – проблема

Все має спиратися на джерела, в першу чергу – писемні, - продовжує Віктор Векленко. - І навіть з цим процесом передатування – проблеми.

Тобто лунає теза, що цей процес відбувається на виконання розпорядження міського голови. На превеликий жаль, серед документів міської ради я його не знайшов. Можливо – погано шукав. Можливо – воно ще не потрапило до бази. Було б цікаво побачити його формулювання.

Отже якась активна особа звертається до міського голови з пропозицією міській владі переглянути дату заснування міста, можливо – із посиланням на закон про декомунізацію і деколонізацію, можливо – із запевненнями, що для цього є достатньо підстав. Міський голова погоджується із цим, внаслідок чого заступник міського голови скликає робочу групу. Список цієї групи не оприлюднений, критерії відбору невідомі, істотна частина дійсних дослідників проігнорована. Натомість заявлено, що це – «провідні історики, науковці та дослідники козацької й імперської доби Придніпров’я», хоча громадськість воліла б почати переліки наукових досягнень цих світочей місцевої історичної думки за останні 15 років.

Відбуваються засідання, протоколи не публікуються, хоча містянам було б цікаво ознайомитися із геніальними думками наших «передатувальників», лише іноді якісь інформаційні шматочки з’являються у ЗМІ. Так само у нетрях глибоких роздумів наших мислителів ховається доказова джерельна база головного претендента на місце хронологічної основи зародження нашого міста, але в якості хоругви над адептами «старосамарії» тіліпається сучасна розмальовка карти 1526 року.

ЗМІ сповіщають, що незабаром проект рішення буде готовий, але яка з провідних наукових установ дасть йому схвальну рецензію? ДНІМ ім. Д.І. Яворницького? Історичний факультет ДНУ ім. О. Гончара? Чи хоча б Дніпропетровська обласна організація НСКУ?

А у відповідь - тиша...

На превеликий жаль, із гучним тріском провалюється можливість зорганізувати початок спокійного прозорого і зрозумілого процесу визначення бодай орієнтовного року заснування Дніпра на базі козацьких поселень XVII сторіччя. Відповідно, якісне виконання доручення міського голови під великим питанням, хоча може бути подано як шалена перемога.

А тим часом, доки екзальтована патріотична громадськість радіє цьому безглуздю і приєднує Новий Кодак до міста за часів Брєжнєва, я дивлюся на реконструкцію початку ХХ століття, до показані сторожі і станичні роз’їзди московитів від 1571 до 1640 років: в наших місцях на Лівобережжі вони з’являються десь тільки в 1640-х роках і не проходять ні через яку «Самар», а дещо вище за течією, в районі Піщаного броду.

Тобто, перш ніж перейти до, власне, передатування має бути створена дослідницька група, яка без зайвого галасу і істерик проаналізує наявну джерельну базу, здійснить ґрунтовні розвідки в польських архівах і видасть нормальні варіанти».

«Гордіїв вузол» супречностей

У згадану робочу групу з пере датування входить ще один авторитетний та досвідчений історик Дніпра Валентин Старостін. Він з самого початку не підтримував проект такого рішення, був переконаний у іншій версії.

Після затвердження рішення він на власній сторінці у соцмережі виніс на обговорення такі думки з цього приводу:

«Підважуючи таке питання, як зміна дати заснування м. Дніпро, ми маємо бути свідомими, що довкола нього нав’язаний «гордіїв вузол» суперечностей: наукових, ідеологічних, політичних, псевдонаукових, масових уявлень, особистих зацікавлень. Виходячи з цього вироблене рішення, без жодних сумнівів, не зможе задовольнити уявлення і побажання усіх груп, що залучені (будуть залучені) у дискусії про дату заснування міста.

Готуючи пропозицію ми маємо сформувати рішення на суто наукових засадах без суттєвих «білих плям», підтасовок і з розумінням тих процесів, які дали старт урбогенезу і призвели, врешті-решт, до утворення міста Дніпро. На початковому етапі єдиною групою, яка має визнати пропозицію обґрунтованою є спеціалісти з історії Південної України та доби раннього модерну в історії України.

На нашу думку, базовим принципом під час підготовки пропозиції має слугувати римська юридична формула – «В подальшому, не означає внаслідок».

Так, в першу чергу, ми маємо розуміти, що територіальне зростання міста, яке відбувалося у ХХ сторіччі (і цілком можливо, буде продовжене у ХХІ сторіччі) із включенням в межі міста великої кількості старих і дуже старих поселень ніяк не пов’язано із початковими процесами урбогенезу. Розширення міста відбувалося із вже сформованого центру і є наслідком, як процесів індустріалізації, так і суто політичних рішень.

Також ми маємо розуміти, що, у нашому випадку, потрібно чітко розділяти середньовічний та пізньосередньовічний (ранньомодерний) процеси урбогенезу, які відбувалися у різних суспільно-політичних та економічних умовах і об’єднуються лише географічно. Перший завершився у другій половині ХІV сторіччя із загибеллю міста в районі Старої Ігрені під час громадянської війни у Золотій Орді. Цей період лишив по собі те, що можна визначити, як «фантомне володіння» під час якого оперували старими договорами, описами кордонів, наданнями і традицією за відсутності реального контролю. Найбільш широко ці практики застосовувались до першої половини ХVІ сторіччя. Але звернення до архівів для обґрунтування прав, чи оформлення нових надань практикувались і пізніше (аж до підробки універсалів Стефана Баторія за часів Нової Січі).

Другий розпочався у 1635 році із побудовою польської фортеці Кодак (Старий Кодак). Між Старою Ігренню та Старим Кодаком була лише одна реальна спроба заснування сталого поселення – замок князя Вишневецького «над порогами», але без державної підтримки проєкт провалився. В подальшому, аж до останньої чверті ХVІІІ сторіччя усі населенні пункти, які створювались із першочерговою метою військового контролю за територією могли існувати лише за інтенсивної підтримки зацікавленої держави. Без неї вони занепадали, або й зовсім припиняли існування.

Водночас із першої половини ХVІ сторіччя формується відмінна від державної колонізації система «уходів», яка досить швидко трансформується у козакування. Ця господарсько-військова система створює специфічний тип поселення – сезонний табір, як разовий, так і відновлюваний рік за роком у звичному (зручному місці). Із середини ХVІІ сторіччя господарські та політичні зміни із поступовим збільшенням ролі суходільних шляхів призвели до стабілізації ряду таких тимчасових таборів. У тому числі і поселень контролюючих Кодацький (Новокодацький) перевіз через Дніпро – Новий Кодак та Кам’янку. При цьому не можна приймати дати заснування Нового Кодака, які вказуються Феодосієм (Макаревським), оскільки єпископ мав досить специфічні уявлення про історію краю до 1775 року.

Відмінності між двома типами поселень найкраще можна проілюструвати подіями першої половини ХVІІІ сторіччя. Після Яковлевського погрому 1709 року Новий Кодак цілком самостійно відновився у період від 10 до 15 років. Ліквідована за умовами Прутського миру 1711 року фортеця Усть-Самара була відновлена під час російсько-турецької війни 1736 – 1739 років, як одна з важливих баз російської армії. Ліквідована у тому ж 1711 році Новобогородицька фортеця під час війни «не знадобилась» (лише один її бастіон було перебудовано у сторожовий редут). Відновлено її було лише по завершенні війни і то, в значній мірі, за рахунок ініціативи переселенців з Полтавського полку.

З кінця ХVІІ сторіччя, ріка Дніпро перестає бути єдиним і безальтернативним осердям процесів урбогенезу. Фактично започатковується два паралельних процеси на правому та лівому березі Дніпра. При цьому, якщо на правобережжі базовим районом залишається берег Дніпра, то на лівобережжі помітно збільшується роль річки Самари, нижня течія якої стає новим «центром тяжіння».

На кінець існування Нової Січі ці два паралельні процеси отримали цілком завершені форми із містами – паланочними центрами: Новим Кодаком та Новоселицею (Самарчуком) із підпорядкованими системами населених пунктів і, відносно слабкими, анклавами імперських фортець.

В останній чверті ХVІІІ сторіччя, на початковому етапі прямої імперської колонізації, у цю усталену систему був внесений елемент хаосу, пов’язаний із відсутністю послідовних планів колонізації. При цьому було збережено адміністративний поділ по Дніпру і, відповідно, паралельні процесу урбогенезу. На лівому березі усталену систему не було прийнято і розпочато побудову нового губернського міста Катеринославу (Кільченського). На правому березі Новий Кодак одразу отримав статус повітового міста і у ньому було розпочато формування повітових інституцій і оформлення прав імперських міст (визначеного городову округу, встановлено ярмарки та винний відкуп).

У 1784 році саме Новий Кодак було визначено базовим містом для створення центру намісництва міста Катеринославу (Дніпровського). Вже в цьому році існуючі повітові установи було перейменовано у «Катеринославські». Намісницькому центру перейшла Новокодацька городова округа. Лише через 10 років після початку трансформації новокодацьки ярмарки було визначено, як катеринославські, у Новому Кодаці закрито окремий винний відкуп та заборонено роботу Новокодацького перевозу на користь наплавного мосту при «новому місті».

В цей же час процес урбогенезу на лівому березі Дніпра завершився утвердженням статусу повітового міста за Новоселицею (Самарчуком) (сучасне місто Самар).

Незважаючи на всю складність і тривалість процесів урбогензу в районі сучасного міста Дніпра і наявність населених пунктів, безумовно більш давніх, ніж Новий Кодак, ми можемо стверджувати, що саме Новий Кодак відповідає критеріям тяглості і, поза сумнівом, є основою на якій утворилось сучасне місто Дніпро».

Коли патріотизм перемагає аргументи

Віктор Векленко підтримав колегу:

«Валентин Старостін блискуче виклав своє обґрунтоване бачення урбаністичних процесів на сучасній території міста Дніпро. На превеликий жаль його опоненти виявилися нездатними на таке дійство. Бо з аргументами, а тим більше – з писемними джерелами там проблема. З таким же успіхом вони могли б пропагувати виведення дати заснування міста, припустимо, від зведення тимчасових таборів для перепочинку княгині Ольги на Монастирському острові в 946 або 957 році, чи ще крутіше – від ймовірної зупинки там апостола Андрія Первозванного. Тобто виважена і аргументована позиція у «старосамаріїв» відсутня, натомість є патріотизм, емоції і «притягування за вуха» всього мислимого і немислимого».

Не погоджуються з прийнятим рішенням і молоді історики Дніпра.

А чому не 650 років?

Так, наприклад, Антон Кістол з іронією запропонував вести історію Дніпра від 1375 року – теж на основі старовинної мапи:

«На підставі Каталанського атласу Абрахама Креска пропоную рахувати рік заснування Дніпра від 1375 року, адже на мапі володінь Улусу Джучідів, між Києвом (Chiva) та Полтавою (Palatava) можна знайти Стару Самарь! Тож, насправді Дніпру не 500, а 650 років!».

Артем Іванців робить акцент на відсутності архівних документів:

«Документи у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАУК) у м. Києві починаються із 1649 року. Перевіряв особисто.

Будь ласка, покажіть мені хоча один документ, який би фіксував існування на нашій місцевості міста до цього часу? Поселення - так. Але не місто. Ви що, не читали Яворницького, Дорошенка, Багалія, Полонську, а також і сучасних дослідників...

Існує один загальний принцип - датою заснування міста, або іншого населеного пункту є його перша згадка у писемних джерелах...».

Обговорення цієї складної теми триває…