Його поле битви – лазарет

Ординатор евакуаційного відділення 108-ї Кодацької бригади ТРО ЗСУ Сергій щоденно рятує життя побратимів.

У мирному житті він був лікарем-невропатологом. Не за плітками знає істинне обличчя «руського миру»...

Захищати Україну він пішов за власним бажанням.

Про долю свого медика у 108-й Кодацькій бригаді ТРО ЗСУ розповіли:

«Сергій – лікар-невропатолог у мирному житті, у 108-й Кодацькій бригаді територіальної оборони – ординатор евакуаційного відділення медичної роти .

- Основне моє робоче місце – лазарет, - каже медик. - Надаю допомогу воїнам при контузіях, акубаротравмах, соматиці, неврологічних захворюваннях та інше. А ще багато консультую хлопців з підрозділів.

У 2021 році Сергій закінчив Донецький медичний університет, звідки був направлений у медзаклад у Кривий Ріг. Там через брак лікарів молодому інтерну довелося дуже швидко перейти до самостійної лікарської практики. Так, він доволі швидко опанував непросту інсультну медицину.

- Потім почалась війна, - згадує Сергій. - Я вже знав, що це таке. Адже навчався у Горлівці саме тоді, коли почалися сепаратиські проєкти так званих лнр та днр. Довелося переводитися у Костянтинівку, адже дуже швидко побачив істинне обличчя нової «народної» влади. Якщо коротко: у кого автомат, той і правий... На новому місті ще пожив мирним життям, став інтерном і ось знову росіяни поперли.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій одразу хотів йти до армії. Однак згодом зрозумів, що досвіду військової служби не мав, нічого не вмів у військовій справі. До ТЦК стояли черги. А лікарів, де він вже працював інтерном, не вистачало, а тут ще й чимало жінок-медиків повиїжджало за кордон. Розумів, що єдине правильне рішення на той момент: бути там, де потрібен. Отож залишився у лікарні у Кривому Розі.

- Однак у серпні 2023 року прийшло усвідомлення, що кваліфіковані медики потрібні на війні, Тоді мені якраз виповнилося 27 і я за власним вибором пішов по мобілізації, - ділиться невропатолог. – Тому пройшов співбесіду з начмедом 108-ї бригади ТрО Іваном Миколайовичем і отримав рекомендаційний лист на посаду. Незабаром потрапив у навчальний центр. Проста палатка, відсутність будь-якого комфорту. Однак дуже швидко звик. Головне: роби, що скажуть, і голова ні про що не болить… Та несподівано мені дали молодшого сержанта та поставили начмедом. Мовляв, тимчасово. Через 8 місяців зі скрипом все ж відпустили.

У 108-й бригаді ТрО Сергія призначили на посаду, як було домовлено ще на рівні рекрутингу. Згодом направили у відрядження до Запорізького військового госпіталю. Для здобуття практики.

- Тут, у бригаді, мене зустріли, як рідного. Поставили на всі види забезпечення, розмістили, отримав навіть пароль від вайфаю, - з радістю згадує Сергій. – Тепер працюю за компетенцією. У кого неврологічні проблеми – до мене. А вони на війні дуже поширені. Але ж це бойова бригада, тому стикаюсь з хірургією, терапією…

- На Вашу думку, які медичні фахівці ще потрібні у бригаді?

- Якби була моя воля, то я б взяв ще одного невропатолога, неврологічних хворих дуже багато, вистачить на всіх, - посміхається лікар. Але обгрунтовує свою позицію. – У цивільному житті, якщо є проблема: «Болить спина? Лягай у лікарню, видужуй». А тут війна. Спина не ургентна, тобто не потребує термінового стаціонарного лікування. Тому маємо чимало прикладів відкладеного лікування. Ось, нещодавно приходить до мене солдат: «Дайте мені якусь пігулку…». Бачу по документах у людини стоїть гвинт у хребті. Запитую: «А що ти робиш у піхоті?». ВЛК пройшов – обмежено придатний. Рекомендація: не піднімати важких речей! А як же на передку без цього? А він відповідає: «Якщо я не прийду, то хто змінить хлопців на «нулі»?». З точки зору ситуації у країні – до цієї людини - респект і повага безкінечна, а з точки медицини – не правильно. Після нашої перемоги буде великий потік солдатів, які відкладали у довгий ящик усі ці проблеми. Згодом вони прийдуть, і хлопці вже у цивільній історії штурмуватимуть лікарні. Буде дуже багато роботи. До цього треба бути готовими!

- Чи є щось, що заохочує Вас щоденно працювати, викладатися?

- Мотивує те, що у нас дуже сильна команда медиків. І ти маєш як мінімум відповідати її рівню. Наша задача: рятувати воїнів, робити так, щоб боєць як можна швидше повертався до строю. Це мотивує розвиватися - дивитися семінари, спілкуватися з більш досвідченими спеціалістами, засвоювати нові напрямки у медицині.

- Про що мрієте після закінчення війни?

- Після перемоги дуже хочу відпочити. Можливо, я вже не повернусь у медицину. Однак, якщо все ж буде медицина, то хочу звузитися з неврології до нейрохірургії. Ще до війни я почав займатися інтервенційною медициною. Це -на межі неврології та нейрохірургії, коли у людини є тромб у голові, але ще не інсульт. Є можливість порятувати такого пацієнта без важких наслідків для нього. Мрію, аби закінчилась війна. І щоб з найменшими втратами з нашого боку. Дружина запитує: «Що тобі подарувати на день народження?». Не знаю, що відповісти. У мене все є! З’ясувалося, мені не багато потрібно…

На сьогодні Сергій вже молодший лейтенант.

- Я закінчив спеціальні курси. Те, що вони з’явились і те, що я туди потрапив, це дуже добре. Командування посприяло, - зазначає медик. – У людини, навіть під час війни, завжди повинна бути перспектива, особливо у професійній сфері».