Когда вода становится дороже золота…

Для наших воинов вода – бесценное сокровище.

Для того, чтобы забрать питьевую воду, нашим воинам приходится рисковать жизнью.

Забирая упаковку воды, свое ранение получил воин 128-й Днепровской бригады «Дикое поле» Алексей.

О его интересной судьбе в 128 бригаде рассказали:

«Понад місяць боїв у Плавнях. Бій на день народження. Поранення під атакою дронів, а потім - порятунок побратима. Це все історія одного бойового виходу.

Своє поранення він отримав, коли забирав пак води. Вода на позиціях — ледь не найдорожче, що може бути. Дрони перетворили навколишню місцевість і руїни розбитих будинків на зону смерті. Тому воду, їжу, ліки теж доставляють дрони.

Проблема в тому, що ворог також стежить за цією повітряною логістикою і вираховує, куди впаде посилка.

Олексій вийшов за паком води в темряві. Коли відійшов від укриття, на даху зруйнованого будинку ввімкнулися вогні — там лежав російський мавік. Тепер він став маяком для інших російських дронів.

«Я вхопив пак води і кинувся під дерево — грушу, що росла у дворі. У неї була густа крона, яка ускладнила б маневри FPV-дронам. Я притиснувся до стовбура. Почув, а точніше відчув вибух від скиду. Зрозумів, що якийсь уламок залетів під каску. У голові дзвеніло, і я мало що розумів, крім того, що пак із водою пошкоджено. Але навіть півпляшки — краще ніж нічого. Тому я його тримав. Побратим, Марік, кричав, щоб я біг до нього, але від контузії був дезорієнтований».

Олексія привів до тями другий вибух і біль, що обпік плечі та спину. Все, що не було прикрите бронежилетом, отримало ураження. Олексій побіг і, повертаючи за кут напівзруйнованого будинку, почув ще два вибухи від скиду.

Їхнє відкрите укриття ворог «полірував» скидами з вибухівкою й газовими гранатами близько шести годин. Виручив міцний підвал. Далі окупанти спробували невдало «зачистити» руїни, а в Олексія з побратимом з’явився шанс змінити укриття.

«Я думав, що після тієї контузії власне ім’я не згадаю. Але часу на зайві переживання не було».

Бійців вивів наш дрон, що вказував оптимальний шлях. По дорозі вони підібрали ще одного пораненого побратима, який наступив на «пелюсток» і не міг йти самостійно.

«Ми багато разів падали. Заплутувалися в проволці-путанці, але вийшли і дотягли свого трьохсотого до стабпункту. Місія була виконана».

Олексій за фахом — будівельник. На початку повномасштабного вторгнення він приходив до ТЦК, але йому відмовили через батька, який був громадянином Росії, і через те, що сам він із Бердянська — міста, яке окупанти захопили за лічені години.

«Батько не дожив до тієї ганьби, на яку прирекла себе його батьківщина. Якби дожив — помер би ще раз».

Тоді Олексій допомагав азовцям і спецпризначенцям як провідник: знав всі ходи й виходи великих дачних поселень і приватного сектора на околицях Дніпра. Потім повернувся до роботи будівельника. Працював у Києві над відновленням промислових об’єктів, знищених ракетними обстрілами, коли одного разу біля нього випадково зупинилася знайома автівка «спеців» з початку вторгнення.

«Мені сказали: якщо ти все ще хочеш до війська — ми допоможемо. Наступного ранку я прийшов до ТЦК, і цього разу мене взяли».

Олексій 22 місяці тримав оборону на Донеччині, а тепер захищає підступи до Запоріжжя. На свій день народження він разом із побратимом знищив окупантів, які намагалися «зачистити» і захопити їхню будівлю. Потім їм вдалося знищити провідника, який заводив росіян між позиціями побратимів.

Олексій не будує великих планів на «після Перемоги». Найголовніший план — виконати бойове завдання, вижити, виспатися, напитись води і повторювати це знову й знову, щоб те «після Перемоги» таки настало.

Прості люди - непроста робота!».

Фото – 128 бригады.