«Танк - це звір, який не прощає помилок»

У цьому впевнений танкіст 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Роберт.

Він тричі приходив до військкомату на початку повномасштабної війни, але йому щоразу відмовляли.

Як цей воїн потрапив до бригади і через що йому довелося пройти, у 25 бригаді розповіли:

«Гул двигуна, земля тремтить, а над головою свистить метал. Танкова колона йде вперед, пробиваючи шлях під вогнем. Попереду — мінні поля, позаду — свої, яких треба прикрити. Роберт, на позивний «Робік», керує танком.

«Страх є завжди, — каже він. — Але коли сидиш за важелями, думаєш не про себе. Є екіпаж, є робота — і ти не маєш права підвести».

Перший бойовий вихід Роберта відбувся під Харковом, у Кармазинівці. Молодий екіпаж, нова техніка. «Перед самим виїздом трали дали збій, але треба було прикривати хлопців, і ми поїхали без них. Ризик був великий, але іншого вибору не було», — згадує він. Попри все, завдання було виконано, і саме тоді Роберт зрозумів: жодне навчання не замінить бойовий досвід.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роберт тричі приходив до військкомату.

«Мене не брали — не служив. Але я не відступив. Потім був набір у ДШВ — пройшов тести, фізо, і потрапив у 25-ту», — згадує він.

Танкістом став випадково:

«Казав — ким завгодно, тільки не танкістом. А потім сів у Т-80 — і все. Це звір, який не прощає помилок, але якщо його розумієш, він слухається тебе з півподиху».

Для Роберта головне — екіпаж:

«У танку все залежить від команди. Один рух — і все. Якщо хтось один неуважний — шансів немає».

Саме довіра, координація і розуміння, що на тобі життя інших, тримають його у фокусі навіть під обстрілами.

За особисту відвагу, стійкість і ефективність у виконанні бойових завдань Роберт нагороджений орденом «За мужність». Це визнання сили духу і професіоналізму, завдяки яким його екіпаж неодноразово виходив із найскладніших боїв.

Його мотивація проста: «З самого початку було відчуття несправедливості. Бачив, як у 2014-му вони прийшли на нашу землю. А потім — відео, як вони поводяться з нашими людьми, з дітьми… Після цього вже не міг залишатися осторонь».

Сьогодні Роберт — механік-водій, який пройшов десятки бойових виїздів і знає, що сила армії — не лише в броні, а в людях, які не відступають. Його танк — віддзеркалення нього самого: міцний, надійний, безкомпромісний.

«Танк — це не просто машина. Це нерви, залізо і серце. Якщо боїшся — ти вже програв. А ми не боїмося. Ми просто робимо свою роботу».