Люди Дніпра: Останній лоцман Григорій Омельченко

22 січня виповнилось 115 років з дня народження Григорія Микитовича Омельченко, якого вважають останнім дніпровським лоцманом та засновником Музею дніпровських лоцманів.

Цей музей розташований на околиці Дніпра, у колишньому поселенні Лоц-Кам’янка, яке було колискою знаменитих дніпровських лоцманів.

Григорій Омельченко (1911-2002) - останній дніпровський лоцман, учасник Другої світової війни, дисидент, громадський діяч, публіцист. Навчався на соціально-економічному факультеті Дніпропетровського університету (нині Дніпровського національного університету ім. О. Гончара).

Дев'ятнадцятилітнім він став отаманом плоту, а у 21 рік — помічником лоцмана. З 1929 року, після того, як його земельний наділ, що дістався від предків, відібрала радянська влада, пішов працювати у колгосп, а після закінчення вечірньої школи вступив на підготовчі курси до Інституту професійної освіти, згодом перейшов на соціально-економічний факультет Дніпропетровського університету.

Григорій Микитович учасник археологічних експедицій Дмитра Івановича Яворницького. 1937 року закінчив Геолого-географічний факультет Харківського національного університету, працював учителем географії та астрономії в середніх школах і сільськогосподарському інституті м. Мелітополя, лектором обласного лекторію м. Запоріжжя.

Пройшов Другу світову війну від початку до кінця, був офіцером-артилеристом, отримав контузію, а після закінчення війни ще рік служив на території Австрії, Угорщини, Болгарії. Після повернення з армії Григорій Омельченко працював директором педагогічного училища.

Голод 1946 року, смерть тисяч людей, настільки вразили його, що Григорій Микитович написав про це листа до ЦК КПРС. Відповідь отримав дуже швидко — як «ворог народу» був засуджений по ст. 54-10 на 10 років. Пройшов табори у Сибіру, на Амгуні, Амурі та Сахаліні, дивом, а швидше завдяки мужності, фізичній витривалості залишився живим. Реабілітацію «за відсутністю складу злочину» отримав тільки у 1961 році.

Після того ще працював вчителем географії та астрономії, директором школи, але був звільнений за те, що учням сказав: «Мазепа ніколи не був зрадником України».

Він є один із засновників дніпропетровської організації Народного руху України.Написав і видав книгу «Спогади лоцмана порогів Дніпрових».

Створив музей лоцманів Дніпрових Порогів.

З 1990-х років був членом Установчого з’їзду Товариства української мови, Народного Руху України м. Дніпропетровська, товариства "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, заступником голови обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.

Автор книг "Воспоминания", "Степи України", "Спогади лоцмана порогів Дніпрових" або "Дніпрові лицарі".

За його ініціативи у 1994 році у приміщенні Лоц-Кам'янського будинку культури на вул. Мільмана, 63 відкрито єдиний в Україні Музей лоцманів.

Помер у 2002 році у Дніпрі, похований на старовинному лоцманському цвинтарі в колишньому селі Лоцманська Кам'янка. На його честь названа одна з вулиць Дніпра.

За матеріалами відкритих джерел.