«Надія вискочити з болота чи кювету неушкодженими». Як працює взвод евакуації 128 бригади «Дике поле»

Забирають з поля бою побиті дронами бойові машини й допомагають побратимам вискочити з болота чи кювету цілими й неушкодженими. Так працює взвод евакуації 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике поле".

Один із його членів — Олександр, який до війни був підприємцем, а на початку повномасштабного вторгнення почав возити із заходу України позашляховики для Сил оборони, йдеться на Facebook-сторінці бригади.

"Тоді попросив у друзів причіп для перевезення автівок, щоб за один рейс тягнути одразу дві машини. Потім із цим причепом пішов до війська. Думав: ну скільки та війна триватиме? А вже чотири роки — і є відчуття, що це ще не фінал", — пригадав солдат.

Олександр. 128 окрема важка механізована бригада \"Дике Поле\"/Facebook

Здебільшого взвод евакуює побиті дронами позашляховики, що стоять посеред поля, яке після дощів перетворилося на суцільне болото. Іноді, щоб дістати автівку, її необхідно тягнути тросом завдовжки у десятки метрів.

"У зоні бойових дій евакуатор — це надія вискочити з болота чи кювету цілими й неушкодженими. Воєнні евакуатори виїжджають так, щоб опинитися на місці на межі темряви й ранкового світла", — мовиться в дописі.

Евакуація техніки з поля бою. 128 окрема важка механізована бригада \"Дике Поле\"/Facebook

За словами Олександра, найкраще для таких поїздок — туман та мряка. Він додав, що в пошкоджених авто можуть бути загиблі чи поранені побратими, але здебільшого екіпаж і пасажири встигають покинути підбиту техніку.

Евакуаційники працюють злагодженою командою: доки одні готують машину до евакуації, інші з дробовиками стежать за небом. Часто біля машин влаштовують засідки дрони-"ждуни". Тож працювати треба швидко. Дорога назад — так само вночі й через туман, але з відчуттям виконаної місії.

Евакуація техніки з поля бою. 128 окрема важка механізована бригада \"Дике Поле\"/Facebook

Олександр розповів, що вдома на нього чекають двоє дітей, які постійно хвилюються за тата.

"Старшому сину 16 років. Молодшій доньці шість. Вони дуже переживають, але вже не питають, коли закінчиться війна, і я повернуся додому назавжди. Звикли. Це сумно, але краще так, ніж якби моя родина опинилася під окупацією" — додав армієць.