Фізик із Дніпра створив виноробню, продукцію якої знає вся Україна

Фізик за першою вищою освітою, дніпрянин Юрій Колесник ніколи не мріяв про власну виноробню. Поки не придбав будинок у старовинному селі Могилів Царичанського району...

У дворі цього будинку було достаток ягодів винограду сорту "лідія", тому спокуса зробити вино виявилася великою.

Перший результат не задовольнив винороба-початківця, проте садити інший виноград він не став. Наступного року знайшов на півдні України виноградарів і замість столового винограду придбав урожай перевірених технічних сортів.

"Я хотів зробити справжнє сухе вино, а це можливе лише з правильним технічним винним сортом", - згадує Юрій Колесник.

З того часу минуло 14 років, і хобі стало справжнім бізнесом. Марку «Дрюківські вина» знають не лише у нашій області, а й у багатьох регіонах України. Її засновник упевнений: щоби створювати вина, не можна бути виключно підприємцем – треба бути трохи чарівником.

Про цього винороба розповідає «Економічна правда»:

«На території садиби є дегустаційний павільйон. Його збудували у 2021 році, а перші дегустації проводилися в ресторанах міста.

"Я й зараз провожу для дніпрян три сезонні дегустації, а наприкінці зими – велику щорічну дегустацію з молодими винами останнього врожаю. Усі охочі за раз не вміщаються", – ділиться Колесник.

Перший "вихід у світ" потребував підготовки: замість пластику вино потрібно було розлити в скло і закрити корком, розробити етикетки, придумати назву.

Від місцевих жителів винороб часто чув слово "Дрюківка" (з наголосом на літеру і). Так вони називали частину села, де він придбав будинок. Походження назви ніхто не знав і в музеї теж не змогли прояснити ситуацію.

"Ця місцевість цікава. Річка була кордоном між Військом Запорозьким Низовим та реєстровими козаками. У 1790 році в селі було 50 дворів, церква і винний склад. Я був вражений. Друзі знайшли мапу 1869 року, де Могилів уже немале таке село, а нижче за течією – "хутір Дрюківка" і "Юр'ївка-Дрюківка". Дрюківка – назва козацького зимівника, тож я взяв назву "Дрюківські вина", – пояснює винороб.

Коли вина отримали гідне оформлення, можна було брати участь у фестивалях та ярмарках. Пам'ятним для Колесника став перший Національний виноробний форум, ініціатором та співорганізатором якого була "Українська правда".

Фестивалі відкрили для підприємця світ професійного виноробства. За три роки він об'їздив усю Україну, а у 2019-му на Всеукраїнському дегустаційному форумі крафтових вин "Галицька лоза" отримав "срібло" за червоне вино із сапераві.

На конкурсі "Одеський залив", що проводився в Одеській державній академії харчових технологій (зараз – Одеський національний технологічний університет), "Дрюківські вина" вибороли "срібло" за сапераві й "золото" за сухе бастардо.

"Я був у захваті! Ось вони, перші медалі, такі неочікувані. Організаторки конкурсу Оксана Ткаченко та Наталя Каменева (професорки ОНТУ) здійснили революцію, бо запросили не тільки "монстрів" – "Коблево", "Шабо" чи "Шато чизай", а й маленьких виноробів, часто нелегальних, які продають вина на фестивалях».

В Одесі винороб отримав не тільки призові місця, а й пропозицію, якою не міг не скористатися: вступити до магістратури університету і вчитися за спеціальністю "Технології продуктів бродіння, напоїв та виноробства".

У розбудову справи він вкладає власні кошти і пробує отримати грант, адже вірить, що якість вина залежить від обладнання. Проте крафтове виноробство в Україні має невисоку рентабельність і мусить конкурувати з дешевшою імпортною продукцією. Часто справа залишається хобі і не трансформується в бізнес.

Колеснику вдалося знайти баланс. "Дрюківські вина" – це ліцензована структура, товариство з обмеженою відповідальністю. Це бізнес і його треба налаштувати так, щоб не лише вкладати, а й отримувати зиск. Він має розвиватися при нормальних умовах, а зараз умови такі, що ледве тримаємося. Через війну реалізація мінімальна, гостей-туристів мало, але все буде гаразд", – упевнений винороб.

З 2022 року Колесник вирощує класичні рислінг, ркацителі, каберне і сапераві. Також планує освоїти ділянку з піщаними ґрунтами біля Орелі.

"Третій рік тільки цьому винограднику. На четвертий можна зняти врожай і спробувати зробити вино. Тільки на п'ятий рік він стає не підлітком, а юнаком. Тоді вже можна його більш-менш навантажувати", – зазначає винороб.

Він купує близько 10 тонн винограду на сезон: п'ять білих сортів (ркацителі, рислінг, мускат оттонель, сухолиманський білий, цитронний Магарача) і п'ять червоних (піно-меньє, одеський чорний, мерло, каберне, сапераві), з яких також можна робити розе. До великої війни брав ягоди на Херсонщині в окупованій нині Білозерці, а зараз – винятково в Одеській області.

На рік "Дрюківські вина" випускають близько 4 тис. літрів вина або понад 5 тис. пляшок.

"Не винороб створює вино. Він створює умови для того, щоб дріжджі спрацювали і видобули з винограду найкраще. Вино – це диво, бо інколи приходить просто шикарний виноград, але це не означає, що і вино буде таким. Воно може бути хорошим, достойним, стабільним, дуже якісним, але не видатним. І навпаки – з посереднього винограду можна зробити чудовий продукт", – резюмує Юрій».