Загадки Дніпра: Чому колонада парку Шевченка манить усіх закоханих?

У цій споруді є дуже цікаве та рідкісне архітектурне рішення, яке немов невидимим магнітом стало притягувати до себе закоханих людей.

Цю красиву споруду перед головним входом до парку імені Шевченка знають усі мешканці та гості нашого міста. Біля неї уже багато років призначають зустрічі, побачення…

Але мало хто знає, яка історична таємниця прихована у цій величній споруді!

Незважаючи на свій античний вигляд, колонада не така старовинна, як можна собі уявити.

Вона була збудована після Другої Світової війни. Але – з дуже цікавим архітектурним секретом. Можливо, саме він підсвідомо і «притягує» закоханих до колонади.

Про цю таємницю розповів дослідник історії нашого міста Сергій Климчук:

“Центральним місцем зустрічі закоханих колись назвали колонаду на центральному вході в парк Шевченка в Дніпрі.

Тут завжди хтось когось чекає. Без квітів, з квітами, або та, кому мають піднести квіти.

Кожного разу, проходячи під колонадою, я бачу, як, доторкаючись у поцілунку, стрічається пара. Щоб потім пройтися парком Шевченка, перейти на Монастирський острів, спуститися до самої річки й, ставши на камінь у воді, залишитися наодинці під вербою.

Зараз уже ніхто не пам’ятає, чому колонада манить усіх закоханих.

А було се так.

Після Другої світової війни відновлювали парк Шевченка й ухвалили на центральному вході збудувати колонаду в античному стилі. І от архітектор Ветвицький чомусь вирішив у колонах поєднати два різні ордери.

Базу і стовбур колон він зробив суворого й стриманого доричного ордера, що вважається «чоловічим». А капітель колон зробив витонченого «дівочого» корінфського ордера.

Було схоже, наче дужий парубок тримає в обіймах тендітну дівчину. Саме як на картині «Цілунок» Клімта.

І невдовзі почали помічати, як ця романтична магія колонади вабить закоханих дівчат і хлопців з усього міста, що саме тут вподобали призначати зустрічі.

Від цього й пішла народна назва колонади. Або «ЦеМВлюб», як жартували деякі дотепники, кепкуючи з радянської пристрасті до абревіатур.

Зустрівшись, закохані зливалися в безсоромному, пристрасному, майже еротичному поцілункові. І ніщо не могло стримати їхніх почуттів, бо колони змушували забувати, що навколо десятки очей.

Звісно, така некомсомольська поведінка дуже не сподобалася владі, яка прагнула контролювати романтичні порухи й сексуальну енергію, щоб направити їх на розбудову соціалізму, а не бенкет вільного кохання.

Тому, щоби присоромити молодь, на боковицях колонади повісили величезні портрети Леніна й Сталіна. А навкруги почали посилено патрулювати дружинники з такими суворими обличчями, що не те, що цілуватися, а й взятися за руки не хотілося. І після регулярного осуду в пресі центральний вхід у парк Шевченка майже очистився від недозволених проявів почуттів.

Проте одна пара з тодішньої золотої молоді не згодилась із забороною. Бо ж кохання не може коритися ані партійним приписам, ані навіть комунізму, перемога якого всім здавалася неминучою.

1 січня 1956 року вони вийшли до колонади перед очі сотень новорічних гуляльників, щоби бунтівним жестом оголосити про заручини. Хлопець притиснув кохану дівчину до стіни під портретом Сталіна і втопив у своєму поцілунку. Зірвана хустка дівчини звільнила хвилі волосся. Їхні обійми подолали залишки сорому. Сцена з буржуазного кіно.

На кілька митей час завмер і сніг застиг у повітрі. Усім здалося, що портрет Сталіна перекосився.

Хтось зачарувався цією відчайдушною щирістю.

Хтось обурився такому зухвалому порушенню канонів соцреалістичного мистецтва, яке тільки й мало вирішувати, як належить проявлятися пролетарському коханню.

Хтось побіг гукати дружинників, що десь забарилися.

Таке нічим добрим не могло закінчитися. За це блюзнірство щодо вождя хлопця і дівчину виключили з університету з такими записами в особистій справі, що закривали їм багато шляхів у житті. А батьків познімали з високих посад за те, що виховали таку нелояльність до режиму.

Долі хлопця й дівчини були майже зламані, але за закоханих вступилася сама історія. Бо через два місяці Хрущов на XX з'їзді розвінчав культ Сталіна.

Наступної ночі портрет вождя зняли з колонади, хлопця і дівчину згодом поновили в університеті й про новорічний інцидент велено було більше не згадувати.

Ця історія майже забулася. Але магія колонади на вході в парк Шевченка нікуди не ділася.

І тому, коли кажуть «Зустрінемось під колонами» — не потрібно пояснювати, що це означає”.

Фото зі сторінки Сергія Климчука та з відкритих джерел.