Від керма тролейбуса до творчості: як переселенка з Бахмута у Дніпрі створює зефірні квіти

Валерія – переселенка з Бахмута, яка після початку повномасштабної війни разом із родиною переїхала до Дніпра. Тут вона змогла не лише почати все спочатку, а й здійснити давню мрію – стати водійкою тролейбуса.

Її історія почалася ще у підлітковому віці – з непростого та навіть травматичного досвіду, який згодом визначив майбутнє, розповідає “Наше місто”.

“Це сталося ще в 13 років. Була не дуже приємна ситуація – мене збила легкова автівка, я перебігала перед тролейбусом. Після цього інциденту мені допомогла водійка тролейбуса. Вона до мене приїжджала у лікарню, навідувала, і якось так ми здружилися. Я їздила з нею, знайомилася з кондукторами, водіями… У школі якось не було спілкування з однолітками, тому мене більше потягнуло до транспорту”, – згадує Валерія.

Попри ранню мрію, одразу пов’язати життя з транспортом дівчині не вдалося – вона здобула освіту перукаря. Та бажання повернутися до справи, яка колись захопила, не зникло. Згодом Валерія працювала кондукторкою, контролеркою і поступово наближалася до своєї цілі. Поворотним моментом став переїзд до Дніпра після початку повномасштабної війни.

“Я хотіла навчатися в Києві, але це було дуже складно фінансово – і квартира, і навчання. Я повернулася до Бахмута, а вже за місяць почалася війна. У депо мені сказали, що в Дніпрі навчають водіїв. І в квітні ми з родиною переїхали сюди”, – розповідає вона.

Саме у Дніпрі Валерія отримала кваліфікацію водійки та вперше виїхала на маршрут. Сьогодні її робочі будні починаються ще до світанку, а улюбленим став 21-й маршрут.

“Я вже дуже до нього звикла. Там є улюблені пасажири, яких я знаю. Часто люди дивуються і кажуть: «О, я думала, там хлопець за кермом». Хтось робить компліменти, хтось просто мовчки їде”, – усміхається Валерія.

Втім, за новим життям стоїть і велика втрата. Рідний Бахмут сьогодні майже знищений, а її батько, військовий, загинув на фронті.

“Останнє, що казав батько, що в нашому будинку вже не було ні вікон, ні дверей, ні даху… А потім – тільки руїни. Сумую за містом, воно навіть сниться. Батько загинув під Куп’янським два роки тому… Спочатку було дуже важко, зараз трохи легше, але це не зникає”, – ділиться дівчина.

Попри складний досвід і напружену роботу, Валерія знайшла для себе спосіб відновлення – творчість. Близько року тому вона почала створювати зефірні букети.

“Я пішла в кондитерську, купила інгредієнти і подумала: що там складного? Але виявилося – дуже складно. Спочатку не виходило, але мене це так захопило, що я не змогла зупинитися”, – каже вона.

Сьогодні дівчина постійно вдосконалює свої навички, навчається новим технікам і створює все складніші композиції.

“Навчаюсь робити різні квіти – тюльпани, хризантеми, нарциси. Проходжу марафони, вчуся поступово, не одразу всьому”, – розповідає Валерія.

Нещодавно вона вперше представила свої роботи на виставці «Простір творчості», яка відбулася у ТРЦ «Мост-Сіті» у Дніпрі. Це став її перший публічний досвід як майстрині.

“Мене запросила організаторка через Instagram. Я погодилася і це було дуже цікаво. Там стільки талановитих людей, я б у всіх щось купила”, – ділиться враженнями вона.

Сьогодні Валерія мріє перетворити своє захоплення на повноцінну справу – відкрити ФОП і розвивати власний бренд зефірних букетів. Попри втрати, складну роботу та нове життя з нуля, вона продовжує рухатися вперед – із мрією, яка стала реальністю, і справою, яка дає сили жити далі.