Історія Дніпра: 140 років тому було відкрито регулярне сполучення між Катеринославом та Новомосковськом

Сучасні міста Дніпро та Самар поєднують дуже давні транспортні зв’язки.

Майже 140 років тому було відкрито регулярне пасажирське сполучення між цими містами. Зрозуміло, що мова йшла про кінні екіпажі – так звані «лінійки».

А у минулому році ми мали змогу відзначити 110-річчя відкриття регулярних автомобільних рейсів між нашими містами. Вони були відкриті у 1915 році!

Ось про що свого часу розповідав Міський сайт.

Історія перших автомобільних сполучень між Катеринославом (нині Дніпро) та Новомосковськом розпочалася на початку XX століття, ставши важливою віхою у розвитку регіонального транспорту.

Саме у 1915 році було задокументовано автомобільне та омнібусне (пасажирські автобуси) сполучення між Катеринославом та Новомосковськом.

Хоча регулярні рейси розпочалися у 1915 році, спроби організувати регулярний транспортний зв'язок (зокрема, обговорювалися трамваї) розпочалися раніше — у 1912 році Катеринославські Губернські Земські збори розглядали та затверджували відповідні проекти, проте Перша світова війна внесла свої корективи.

Першими пасажирськими автомобілями стали омнібуси, які замінили або доповнили традиційний кінний транспорт, значно скоротивши час у дорозі між містами.

На початку 1910-х років автомобілі в Катеринославі були рідкістю. Відомо, наприклад, що у вересні 1914 року в місті фіксувалися інциденти за участю автомобілів, зокрема, авто Глафіри Єпіфанової, яким керував шофер Іван Шаловий. Запуск рейсу до Новомосковська став свідченням модернізації та технічного прогресу в губернії.

Але мало хто знає про те, що за 8 років до того, наприкінці 1907-го, автомобільні перевезення з Катеринославу до Новомосковська намагався організувати ентузіаст нового виду транспорту Андрій Міклашевський.

Ось що про це згадують історичні джерела:

“Київська газета «РАДА» писала 20 лютого 1908 року наступне:

«Вже другий місяць як між Новомосковськом і Катеринославом почав бігати автомобіль добродія Міклашевського, який зпершу возив тільки по 9 чоловік, а оце виписано нового автомобіля на 20 чоловік.

Плата за проїзд 1 карбованець 25 копійок, і їхати всього 55 хвилин 25 верст. Швидко і недорого. Крім людей бере ще й багажу 30 пудів (прим.: приблизно 500 кг).

Чогось тільки ця машина не дуже справно ходить: то шини полопаються, то ще що небудь.

Підводчики звісно не задоволені конкурентом, що «без коней біга». А народу їздить що разу більше і заробіток має добродій Міклашевський чималенький.

І хоч сам автомобіль коштує 10 000 карбованців, то за рік він не тільки поверне ці гроші, а ще й доброго доходу дасть.

Слідом за Міклашевським й інші захотіли забагатіти, і тепер уже літом 1908 року їздитимуть з Новомосковська до Катеринослава автомобілі трьох хазяїнів».

До речі, до початку повномасштабної війни у Дніпрі Технічний музей “Машини часу” проводив автопробіг пам’яті Андрія Міклашевського. Про це розповідав Міський сайт.

А зараз відомий дніпровський історик, письменник, краєзнавець, музейник Микола Чабан нагадав про те, як майже 140 років тому починались регулярні рейси на кінній тязі:

“Регулярне сполучення Катеринослав-Новомосковськ започатоване майже 140 років тому (1887).

У замітці з «Екатеринославских губернских ведомостей» за травень 1888 йдеться про організацію транспортного сполучення поміж містами Новомосковськ і Катеринослав (сучасний Дніпро). Для цього використовувалася лінійка – довгий багатомісний екіпаж, де пасажири сиділи спиною один до одного й боком до напрямку руху. Часто використовувався як громадський транспорт чи заміських прогулянок.

Ось основні тези статті:

Регулярні рейси: між містами 1887 року встановлено постійне сполучення за допомогою спеціальних екіпажів – лінійок. Вони вирушали щодня двічі на день.

Зручність та ціна: Зазначається, що це значно полегшило поїздки для мешканців обох міст. Особливо з огляду на «порівняно мізерну плату». На той момент (з 1 квітня 1888 року) утримувачем лінії був Соломон Корецький.

Вартість проїзду:

З Катеринослава до Новомосковська: 80 копійок.

Зворотний шлях: 60 копійок.

Для тих, хто підсідав по дорозі (наприклад, у Підгородному), ціна становила 30 копійок.

Типи екіпажів: Між містами курсували як лінійки (відкриті багатомісні візки), так і криті карети. Лінійка містила до 12 осіб, а карета – до 14 пасажирів.

А ось повний текст замітки:

«Новомосковскія линейки.

Съ прошлаго года между городами Новомосковскомъ и Екатеринославомъ установилось постоянное сообщеніе посредствомъ рейсовыхъ линеекъ, ежедневно совершающихъ по два раза въ день поѣздки и представляющихъ значительное облегченіе въ сообщеніи двухъ названныхъ городовъ, за сравнительно ничтожную плату. Первоначальное устройство этихъ сообщеній и самая мысль о нихъ принадлежитъ землевладѣльцу А. А. Бороденко, но въ настоящее время (съ 1 апрѣля 1888 г.), какъ гласятъ печатныя объявленія, содержателемъ линеекъ является Соломонъ Корецкій. Проѣздъ отъ Екатеринослава до Новомосковска стоитъ «впредь до изменения» 80 к., а обратный — 60 коп. Дети платятъ половину. Приѣздъ отъ с. Подгородняго до одного изъ названныхъ городовъ, или изъ этихъ городовъ въ с. Подгороднее, стоитъ 30 коп. Отъ Екатеринослава до Новомосковска, вмѣсто линейки, ходитъ карета, а иногда идутъ одновременно и карета, и линейка; на линейкахъ опредѣлено 12 мѣстъ, въ каретѣ же, по словамъ пассажировъ, считается 14 мѣстъ, но въ объявленіи объ этомъ ничего не сказано. Изъ Новомосковска иногда вместе съ линейкою идетъ и почтовые (телеги) содержателя земской почты Брона. Все это указываетъ на удовлетворение дѣйствительной нужды и представляетъ много удобствъ, но есть и неудобства, на которыя слѣдуетъ обратить вниманіе, въ интересахъ дальнѣйшаго улучшенія сообщеній и развитія самаго дѣла линеекъ...

Прежде всего, и карета, и линейки представляютъ одно общее неудобство — отсутствіе опредѣленныхъ мѣстъ для пассажировъ. Удобство размѣщенія во время ѣзды въ экипажѣ — дѣло не послѣдней важности. Далеко не равно сидѣть ли, напр., въ каретѣ, во внутреннемъ ея помѣщеніи, или въ переднемъ, сзади кучера, или же, наконецъ, въ заднемъ, за кузовомъ кареты, а въ самомъ внутреннемъ помѣщеніи — занимать ли мѣста сидѣнія лицомъ впередъ, къ лошадямъ, или переднія сидѣнія, или, наконецъ, сидѣнья на средней скамейкѣ, втиснутой в кузовъ между заднимъ и переднимъ сидѣньемъ и не имѣющей спинки для того, чтобы опираться. Вотъ эта-то разность значенія мѣстъ въ каретѣ и служить нерѣдко предметомъ споровъ въ средѣ путниковъ и между собою и съ прислугой, и устранить это неудобство необходимо. Всякому хочется занять въ каретѣ наиболѣе удобныя заднія сидѣнья внутренняго помѣщенія; въ самомъ Екатеринославѣ размѣщеніемъ путниковъ завѣдуетъ лично содержатель Корецкій почему затрудненій или недоразумѣній, кажется, не бываетъ, но въ с. Подгородномъ, гдѣ этимъ завѣдуетъ возчик (почему-то громко именуемый «кондукторомъ», безъ всякой надобности въ этомъ иностранномъ словечкѣ), молодой совсѣмъ человѣкъ, споры и столкновенія бываютъ нерѣдко.

Затѣмъ, частныя неудобства, свойственныя въ отдѣльности каждому изъ экипажей, состоять въ томъ, что линейки не имѣютъ фартуховъ, коими можно бы было пассажирамъ прикрывать ноги отъ дождя, грязи и пыли, а во внутреннемъ помѣщеніи кареты тѣсно сидѣть шести путникамъ и поставленная посрединѣ скамейка стѣсняетъ всѣхъ и торчитъ совсѣмъ некстати; для путниковъ же, сидящихъ спереди (вверху за кучеромъ), не сдѣлано навѣса, зонта, который бы укрывалъ ихъ отъ вѣтровъ и дождей, и потому сидѣть здѣсь весьма непріятно и даже подчасъ не безвредно для здоровья. Наконецъ, и во внутреннемъ помѣщеніи кареты нѣтъ стекла у окна дверцы, оборваны тесьмы, которыми выдвигаются окна, и вообще довольно засаленная обивка и скверныя пружины сидѣній, такъ что, по-видимому, въ дѣло пущена старая, изъѣзженная карета безъ всякихъ исправленій внутренняго помѣщенія.

Намъ кажется, что всѣ эти «частныя» неудобства легко устранить; тогда и линейки, и карета будутъ вполнѣ удовлетворительны и постоянно будутъ полны путниками. Безъ того же многіе, испытавъ разъ эти неудобства, едва ли отважатся на вторичную поѣздку, рискуя встрѣтить немало непріятностей. Что же касается «общихъ» неудобствъ, то ихъ можно бы устранить, распредѣливъ количество мѣстъ перегородками (въ линейкахъ) и занумеровавъ каждое отдѣльно. Удобнѣйшія (напр. во внутреннемъ помѣщеніи кареты) можно продавать дороже, и тогда всякій бы зналъ, гдѣ его мѣсто.

Мы очень бы желали развитія и улучшеній въ сообщеніяхъ линейками и каретой, потому и сочли долгомъ указать тѣ неудобства, на которыя слышатся жалобы путниковъ».

Цікаво зауважити, що автор ще 1888 року пропонував запровадити нумерацію місць та різну вартість квитків залежно від комфорту – ідеї, які актуальні й сьогодні.

Отже, основні проблеми та скарги такі. Незважаючи на користь справи, автор статті вказує на серйозні недоліки в комфорті:

Тіснота: У каретах пасажирам доводилося сидіти дуже щільно, буквально «стисняючи один одного».

Бруд і пил: У відкритих лінійках не було «фартухів» (шкіряних заслонів), щоб захистити ноги та одяг пасажирів від пилу і бруду, що летить з-під копит.

Відсутність захисту від дощу: Зверху екіпажі не мали навісів або парасольок, що робило поїздку за кепської погоди вкрай неприємною та навіть небезпечною для здоров'я.

Технічний стан: Згадуються розбиті шибки та зіпсовані пружини сидінь.

Автор робить висновок: якщо усунути ці «приватні незручності», то сполучення стане цілком задовільним. А наразі подорожани змушені зазнавати поневірянь, ризикуючи здоров’ям”.

Ілюстрації зі сторінки Миколи Чабана, архіву Міського сайту та з відкритих джерел.