Люди Дніпра: Іван Манжура

1-го листопада виповнюється 175 років з дня народження відомого поета, етнографа, фольклориста Івана Івановича Манжури, який зробив великий внесок в розвиток української літератури 19-го століття.

Доля відвела Івану Манжурі (1851-1893) лише трохи більше 40 років життя. І майже все його свідоме життя та творчість були пов’язані з нашим містом.

Він народився в Харкові, там же у 1870 році став вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як “неблагонадійного”, звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.

Після цього Іван Манжура живе на Катеринославщині та у центрі губернії. Займаючи різні дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи, постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убогого люду, пильно приглядається до його життя, переймається радощами і болями трудівника.

Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів. Незабаром він налагоджує зв’язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок.

Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань.

Свого часу про життя та творчість Івана Манжури Міському сайту детально розповідав відомий дніпровський історик Максим Кавун:

«У Катеринославі Іван Манжура знайшов нарешті постійний притулок. Йому зустрілася людина, яка розділяла його погляди і поважала його талант. Це був Олександр Єгоров (1850-1903) – юрист, краєзнавець та видний громадський діяч. Закінчив Катеринославську класичну гімназію та Харківський університет. Працював помічником секретаря окружного суду, потім старшим нотаріусом, присяжним повіреним адвокатом.

Єгоров все життя розривався між юридичною діяльністю та суспільною активністю. У 1885-1886 роках він зважився на видання газети "Степ", що стала рупором місцевої інтелігенції.

Олександр Єгоров надав Івану Манжурі дах та кошти. Власне, став його спонсором. Манжура співпрацював у газетах «Степ» та «Катеринославський ювілейний листок». У 1885–1886 pp. Манжура написав один із головних своїх творів. Це казка-поема «Тремсін-богатир», де описується героїзм та безстрашність запорозьких козаків.

За сприяння Олександра Єгорова було видано літературні твори І.І. Манжури – оповідання «Як чорт кусочок хліба відслужував» та «Лиха година». Вони були надруковані брошурами під псевдонімом «Іван Каличка» у «Друкарні С. П. Яковлєва». Брошури Манжури реалізовувалися через магазин Єгорова, також тут продавалася збірка його віршів «Степові думи та співи», видана у Харкові. Також Єгоров видавав книжечки для народного читання А.Ф. Кащенко. Видав книжку казок «Пуф. Дядько. На свято. Малоросійські казочки маленьким дітям».

Займаючи різні дрібні посади і часто змінюючи місця роботи, Манжура все-таки віддав перевагу мандрівному способу життя. Мешкаючи в Катеринославі, він періодично подорожував селами та містечками, де записував зразки розмовної мови, пісні, казки, перекази та легенди.

У 1889 р. за активного сприяння професора А.А. Потебні було видано основну збірку поезій Івана Манжури. Дядько (чоловік тітки) поета «пробив» цей видавничий проект, і цим зробив нову величину в літературі. Назва збірки говорить сама за себе – «Степові думи та співи».

Ще дві збірки: «З народних вуст зібравши і у вірші склав Іван Манжура» (1888) та «Над Дніпром» (1889), а також казки-поеми не були допущені до друку цензурою та за життя автора не публікувалися...

З кінця 1880-х років за “неблагонадійним” поетом і фольклористом посилюється нагляд поліції, яка й раніше досить насторожено, з підозрою ставилася до його літературної та етнографічної діяльності.

Хвороба дедалі більше підточувала здоров’я Івана Манжури. Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя, постійно переслідуваний, надломлений хворобою, Іван Манжура помер 3 травня 1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя».

Повну версію статті Максима Кавуна можна прочитати тут.