Раскрыт секрет самого масштабного экспоната Музея истории Днепра

Среди экспозиции в честь подвигов 128-й Днепровской бригады «Дикое поле» выделяется сгоревшая башня вражеского БМП.

Но мало кто из жителей и гостей Днепра знает историю этого экспоната.

О ней рассказал ветеран этой бригады, известный днепровский историк Дмитрий Каюк:

«В музеї історії Дніпра, серед експонатів музейної експозиції присвяченій звитязі 128 бригаді ТрО (тепер 128 окрема важка механізована бригада), увагу відвідувачів завжди привертає башта від московитського БМП.

Людям цікаво як вона стала нашим трофеєм і як опинилася в експозиції. Розповідаю.

У квітні 2022 року московитські колони намагалися з півдня прорватися в Дніпропетровську область. Хлопці з кадрових бригад ледь стримували варварську навалу. І от їм на підмогу висунулися батальйони ТрО з дніпровської 128 бригади.

Між селами Новосілка та Рівнопіль і відбувся бій під час якого наші вояки підбили московитську БМП. Хто саме це зробив, я сказати не можу. Одні кажуть, що це хлопці з кадрової бригади, які тримали тут фронт, інші – наші тереошники, які йшли їм на допомогу. Билися ми разом.

Хай там як, але влупили добряче. Вибухом зірвало башту й відкинуло метрів на десять. Ворожу атаку відбили, кацапчуків трохи посунули й фронт застиг за пару-трійку кілометрів південніше. А залишки бехи так і стояли в ближньому тилу батальйону.

Для всіх нас перебування в районі бойових дій було стресом. Думали здебільшого про вирішення повсякденних завдань. Я, звичайно, як історик, чудово розумів, що є свідком та учасником подій, які стануть предметом вивчення істориками і тому потроху збирав фото- , відеоматеріали та якісь армійські предмети як джерельну базу. Але робив це не системно - ситуативно.

Все змінилася після телефонного дзвінка моєї давньої знайомої Олени Іваницької.

- Дмитре, час починати працювати над створенням музею нашої Перемоги. – сказала вона мені. – Навіть більше. Треба думати над формуванням нашого, дніпровського наративу цієї війни.

Ми довго й продуктивно говорили. Про таких як Олена говорять; "людина епохи Відродження". Я навіть не можу сказати, що у сфері прекрасного їй не цікаво. Вона і письменник, і художник, і скульптор, і архітектор, і поет … Олена людина неймовірної енергії, яка вміє цією енергією щедро ділитися. Має прекраснів аналітичні здібності й уміє працювати наполегливо і плідно Матеріал на гора видає виключно ексклюзивний. А ще Олена щиро вболіває за наше місто. Мріє зробити його сучасним, красивим і комфортним.

Зрозуміло, що після спілкування з нею я вже не міг залишатися байдужим. З сержанта ЗСУ виринув історик. Тепер я точно знав, що маю робити - працювати над створенням джерельної бази системно і цілеспрямовано. На початку січня 2023 року про свою діяльність і плани щодо збору матеріалів я доповів командуванню батальйону. Комбат

"Фуджі" й начштабу "Яструб" мої наміри підтримали:

- Корисну справу робите, Доценте. Чим допомогти? – спитав "Фуджі".
- Давайте башту від бехи до Дніпра в музей вивеземо. – запропонував я.
- Є пропозиції по реалізації цього задуму? – поцікавився комбат.
- Так точно.

Напередодні ми з комроти "Каратом" та техніком роти "Фіделем" детально продумали весь план дій. Полягав він в наступному. Зранку, "по сіряку", коли ефективність розвідувальних дронів мінімальна, ми підскакуємо на батальйонному ЗІЛку до башти, накидаємо на ствол гармати трос, фіксуємо його на дульному гальмі-компенсаторі й волоком тягнемо в Шевченки. Далі в роботу включається Дніпровська міська рада, яка організовує транспортування башти до міста й розміщення в експозиції музею м. Дніпра. Все дуже просто. Ніяких проблем.

Пару уточнюючих запитань і комбат дає дозвіл:

- Працюйте, хлопці. Будьте обережні. Дарма голови під вогонь не підставляйте. Удачі.

Виконавцями задуму були призначені : "Фідель", водій ЗІЛка "Старий", його помічник "Кузя" і я.

І ось настав день операції.

Затрамбувавшись у дві автівки (крім ЗІЛка участь в операції брав участь мій "Китаєць"), рушили на "нуль". Треба зазначити, що просто так на передній край ніхто не їздить. Тим не менш ми вирішили ризикнути. З вітерцем підлітаємо до башти, миттєво накидаємо троса, плигаємо в машини і …… Дзуськи. Двигун реве, колеса прокручуються, а башта і не ворухнулася. Вона тупо примерзла до ґрунту. Твою ж мать. Ми і так і сяк. А воно ніяк. Навіть на міліметр не зсунулася. Що ж робити? Довго стояти якось не хочеться. Небезпечно. І тут проявилися аналітичні здібності "Фіделя".

- Несіть домкрати. Будемо підривати.

Ми зі "Старим" почали лихоманливо встановлювати домкрати зі своїх автівок на місцях, які вказав "Фідель". Наче виважили з одного боку. Ривок. Дзуськи. Знову встановлюємо домкрати. Знову виважуємо башту. Ривок. Ніяк. Старий здає назад і ще раз, з розгону, смикає чортове залізо. О боги! Нарешті. Башта від потужного ривка аж плигнула. Ми миттєво рвонули з небезпечного місця. ЗІЛок попри старість тягнув справно – кілометрів 30-40 на годину давав. Башта на тросу плигала по дорожньому полотну, як шайба, висікаючи жмути іскр. Добре що був день і їх майже не було видно. Я тримався подалі, щоб не підлетіти під цю металеву брилу, якщо вона, не дай Боже, зірветься. Зустрічні машини, які зрідка траплялися на прифронтовій дорозі, завбачливо з'їжджали на узбіччя. А їх пасажири поглядали на нас з недовірою. Мабуть думали, що ми збирачі металобрухту. Такі тут водилися. Хвилин за тридцять ми прибули під старий горіх біля нашого батальйонного КП. Все. Найризикованіша частина операції була виконана. Справа була за ДМР.

На світлинах зображено всі етапи операції "Башта": намагання завести ЗІЛа, піддомкрачування башти, її транспортування і, насамкінець світлини безпосередніх учасників операції. На одній "Старий" і "Кузя". На другій "Старий", "Доцент" і "Фідель".

Через півроку, під час контрнаступу, "Кузя" загине в одній з лісосмуг неподалік від того місця, де лежала башта московитської бехи. Вічна пам'ять, братику».

Фото Валерия Кравченко со страницы Дмитрия Каюка