Як шеф модного ресторану став героєм бригади «Дике поле»

У лавах 128-ї Дніпровської бригади з окупантами воюють люди найрізноманітніших доль та професій.

Промовистим прикладом цього є Ігор, який раніше був шефом модного ресторану.

Як батько трьох дітей він взагалі не підлягав мобілізації. Але пішов добровільно боронити Україну.

Про долю воїна у 128 бригаді «Дике поле» розповіли:

«Шеф з модного ресторанного комплексу, батько трьох дітей, пішов добровольцем у піхоту і провів 215 днів на позиціях у Плавнях, Степногірську і Кам’янському.

Ігор має 20 років кухарського стажу. Але вже 10 років його життя — це життя військового. Він пішов добровольцем захищати Україну від самого початку російського вторгнення. Ще тоді, на початку війни, втратив два пальці на лівій руці. Але ті три, що залишились, дозволяють і стріляти, і копати.

“Лопата — кращий друг піхотинця”, — каже Ігор і показує трихвилинне відео з прогулянкою під землею.

Це позиції на глибині чотири метри, які бійці викопали у Кам’янському. Кілька людей і одна лопата створили підземні переходи і справжні кімнати на повний зріст.

“На війні багато що можна назвати головним. Наприклад, воду. Її вкрай важко доставити — можна сказати, що вона на вагу золота. Або пауербанки, які заряджають рацію і дозволяють бути на зв’язку. Зв’язок — це важливіше, ніж патрони. Врешті, патрони можна забрати у знищеного ворога”.

Саме надійний зв’язок дозволив тримати позиції у Кам’янському, яке Deep State давно зафарбував червоним. Ігор про це фарбування не знав — просто тримав свою ділянку. Його найближчою людиною був командир.

“Попри всі дії ворога, нас примудрялися забезпечити всім необхідним. У мене безмежна повага до командирів. Коли ми вийшли, я сказав ротному: “Андрюха, я з тобою піду на край світу.”

У Ігоря дружина і троє синів. Він каже, що постійно думав про них. Вірив, що родина в нього вірить, і що він не має права їх підвести — це давало сили у найважчі моменти, яких було чимало.

“На нашій ділянці лягло три російських полки, і зараз лягає четвертий. Вони споряджені за останнім словом військової моди і техніки. Звісно, бувало, що й звичайні копачі йшли. Але здебільшого — це високо підготовлені солдати. У них дуже багато дронів. Попри все — у них мінус чотири полки”.

84 доби тому Ігор мав завести на позиції дві групи. За час попередніх виходів він власними ногами обійшов усе Кам’янське, кожну вулицю. Тому коли стала потреба у людині, яка добре орієнтується, він вирішив, що краще за нього ніхто не впорається.

“Коли я сказав, що знову хочу туди повернутися, до хлопців на позиції, дружина сказала, що я дурень. М’яко кажучи — дурень. А я не можу кинути своїх.”

Втім зараз Ігор поїде на лікування і відпочинок, який потрібен навіть тим, хто здається незламним.

Прості люди роблять непросту роботу. Кожного дня, кожної миті — щоб захистити рідну землю від ворога».

Фото 128 бригади.