Історія Дніпра: 70 років тому було побудовано головний корпус транспортного університету

Будівництво цієї монументальної споруди тривало 8 років і завершилось зовсім не так, як було передбачено проектом.

Будівля головного корпусу Дніпровського університету інженерів транспорту (зараз входить до складу Українського університету науки та технологій) є окрасою нашого міста та пам’яткою історії і архітектури.

Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту був створений ще до початку Другої світової війни, про його історію Міський сайт докладно писав. А побудовою величної споруди його головного корпусу зайнялись вже після війни.

Проект було створено у 1946 році. Безпосередньо будівництво почалось два роки по тому. Але у підсумку 70 років тому будівництво головного корпусу завершили зовсім не в тому вигляді, як було заплановано проектом.

Через які проблеми це сталося та як йшло будівництво, розповіли в Управлінні з питань охорони культурної спадщини Дніпра:

«Головний корпус», пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний №91/1, вул. Лазаряна, 2, Соборний район, м. Дніпро.

В 1946 р. було розроблено проєкт відбудови комплексу Дніпропетровського інституту інженерів транспорту архітекторами московського інституту «Головтранспроєкт» В. С. Масленніковим та П.І. Рождественським (консультант І. В. Жолтовський).

Планувалося звести декілька з’єднаних між собою учбових корпусів з примиканням до навчального корпусу 1930-х рр. (на місці блоку №1).

Будівництво головного корпусу (І черги), розташованого по червоній лінії просп. Гагаріна, велося 8 років (1947 - 1955 рр.).

Будівля Пам’ятки в стилі радянського неокласицизму отримала пишно декоровані фасади: центральний 8-ми колонний портик з трикутним фронтоном (з гербом та надписом «Институт инженеров транспорта им. Л. М. Кагановича»), з 4-ма півколонами на фланкуючих ризалітах, портали дверей та вікон, барельєфи, фризи, карнизи з модульонами та рустування.

В збудованому корпусі розмістилися аудиторії, лабораторії, кабінети фізики, хімії, будівельної механіки, геодезії, марксизму – ленінізму та бібліотека. Відремонтовану огорожу 1930-х рр. пристикували до бічних фасадів нового корпусу.

З виходом у 1955 р. постанови №1871 «Об устранении излишеств в проектировании и строительстве» будівництво ІІ черги було заморожене.

На дворових фасадах Пам’ятки залишили вертикальні штроби для можливості прибудови корпусів ІІ черги та актової зали. Останню розмістили в приміщенні 4-го поверху, яке за проектом призначалося для креслярської зали. Згодом було прийнято рішення про будівництво переходу між головним та навчальним корпусом, де відстань між ними мінімальна (торцевий фасад блоку № 4).

В 1970-і рр. біля Пам’ятки стався прорив магістрального водопроводу, що підмило фундаменти і призвело до появи конструктивних тріщин на фасадах (на сьогоднішній день встановлені в 2006 р. маяки подальших деформацій не виявили).

В 1984 р. до дворового фасаду Пам’ятки було прибудовано 4-х поверховий Палац культури студентів, через що на рівні першого поверху віконні прорізи перетворено на вхідні, а на 2-3 поверхах – закладено.

В 1980-і рр. було перероблено огорожу території учбового закладу: замість цегляних стовпів, між якими розміщувалась декоративна металева решітка, було встановлено металеві рами з символікою залізниці, цоколь облицьовано бутовим камінням. Під час реставрації головного фасаду в кін. 1990-х рр. на портику було залишено назву «Институт инженеров транспорта», але прибрано надпис 1974 року - «имени М.И. Калініна».

В 2017 р. на фронтоні було демонтовано барельєф гербу СРСР, а в 2019 р. на його місті закріплено герб України».

Фото Олега Бєсєдіна та сайту artkostyuk.com.