Микола Чабан розкривав секрети однієї із найстаріших вулиць Дніпра

Відомий історик, письменник, краєзнавець, екскурсовод Микола Чабан провів нову цікаву авторську екскурсію містом.

І цього разу Микола Петрович розкривав загадки та секрети однієї із найстаріших вулиць нашого міста – Староказацької.

До наших днів на цій вулиці збереглося багато старовинних будинків, кожен із яких приховує свої секрети.

Про нову екскурсію Микола Чабан розповів:

“ЗАПАХЛИ МАНДРІВОЧКА І МАГНОЛІЯ…

Ними насолоджувалися ті, кому «запахла весняна мандрівочка» Старокозацькою вулицею.

А вже весна, а вже красна,

Із стріх вода капле…

Молодому козакові

Мандрівочка пахне

Вулиця Старокозацька у Дніпрі – одна з найстаріших. Виникла вона ще в 19-му столітті у воєнізованому місті поблизу Воєнної – як вулиця, на якій знаходилася рота донських козаків, перебували їхня частина і стайні. Через те вона, кажуть, й стала зватися Козачою.

Вулиця почала бурхливо розвиватися наприкінці XIX століття. Тут виростали здебільшого житлові будинки. Мешкав переважно середній клас, і на відміну від центрального проспекту тут на щастя значно більше збереглося старої забудови. Саме про ці цікаві об'єкти можна було більше дізнатися в ході останньої нашої екскурсії Старокозацькою. Так вона називається зараз. Старі січославські дворики дихають сивою минувшиною й відтак нагадують про давно втрачений катеринославський цегляний стиль в архітектурі.

Коли б ми не завітали до одного з цих двориків, нас неодмінно стріне привітом з балкона жінка. Вона подає корективи зі свого «високого становища». Цього разу докинула безапеляційне: «Спати треба менше!» Нічого не лишається як погодитися: хто рано встає, тому й Бог дає… Хіба не так? Всевидяче око слушно вказало нам іншим разом на річечку Половицю, що тече під асфальтом у нас під ногами…

Вулицю оздоблює чимало вартісних будинків наших іменитих архітекторів-земляків – зосібна Дмитра Скоробагатова, Володимира Самодриги, Дмитра Щербакова, Фердинанда фон Гагена, Дітріха Тіссена та інших. Радує око гімназія ч. 21 – колишня дівоча гімназія Надії Тіблен. Скільки талановитих викладачів працювало тут!

«Друзі, зачекайте хвилину, - мовить екскурсовод. - Ці стіни пам’ятають не лише успіх і блискучу французьку або художника-символіста Михайла Сапожникова. Тут навчалася й дівчинка, яка згодом стала українською письменницею доби Розстріляного Відродження Оленою Шпотою. Її доля — це розірване серце України. Вона недарма обрала щемкий псевдонім Ярославна – бо ж чекала чоловіка з казематів, вірила брехні про «десять років без права листування», а натомість дочекалася кулі в його потилицю і бомбу на власну голову» (загинула від уламків бомби в лютому 1943 року під час нальоту на місто нищівної радянської авіації).

По сусідству милують око симпатичні будинки борошняного купця Лур'є або лікаря Леоніда Соболєва. Останній стрімко розбагатів «на любові». Нагадує про це його прибутковий будинок. Навіть є споруда, в якій сто років тому, при непі квартирувало Товариство любителів лото. То був дозволений радвладою на декілька куцих років острівець шаленого азарту!

На нашому маршруті проти колишнього Острожного майдану ми раптом були заскочені тим, як потужно й яскраво вибухнула весняним квітом магнолія. Ніби дарунок місцевому митцеві, співцеві катеринославських двориків Михайлові Кубликові. Ошатна оселя Івана Езау зберігає пам'ять про небезталанного міського голову і його суперталановиту вчену доньку-американку. За її підручниками з анатомії рослин навчалися ще студенти радянської пори. Як багато талантів змушено полишає Україну в усі часи!

А навпроти оселі Езау – колишня Друга жіноча гімназія. Щоправда, вже від 1914 року вона є шпиталем для військових. На лихо путівцем нам трапилися й сліди нещодавнього обстрілу міста. Та місто попри те живе і не здається. Суботнього дня працює будівельний кран, відновлюється житловий будинок, який нещодавно потерпів від варварського ворожого нальоту. А в ньому ж жив і помер бандурний батько Микола Богуславський! Скільки подиву гідних імен. Скільки непрочитаних сторінок «кам’яної книги»! Скільки непошанованих містом пам’ятними дошками краян… Нема пророка на своїй землі? Хіба можна було б лишатися недостойними в оточенні такої кількості достойників?

Збереглася розкішна будівля Першого катеринославського житлового кооперативу. Пам’ять пов’язує їх з іменами нині тимчасово опальних Петра Ширшова чи Олександра Галича. Проте… перший потерпів від сталінщини, другий – від брежнєвщини. Отже, як і ми нині, - жертви конаючої імперії. Так. імперське давить на всіх. Болючі, болючі уламки.

Пожежна каланча 1891-го побудови не змінювала адреси впродовж 135 років! Маленький ювілей. Годі назвати силу-силенну інших об'єктів, назавше пов'язаних з багатьма шанованими постатями нашого міста.

Одна з перших весняних екскурсій Миколи Чабана надихає на нові зустрічі. Магнолія римується з історією”.

Фото Олександра Лебединського зі сторінки Миколи Чабана.