Як запеклий технар Дніпровської бригади «Дике поле» став священником

Війна дивовижним чином змінює людські долі.

Черговий приклад цьому – воїн 128-й бригади «Дике поле» Сергій.

Свого часу він тривалий час відслужив на флоті. У цивільному житті був «технарем» і про священство навіть подумати не міг.

Але все змінила повномасштабна війна, про що в 128-й бригаді розповіли:

“Священик з піхоти - Як запеклий технар прийшов до віри.

«Ніколи не бачив себе священиком, навіть вірянином себе не уявляв», - зараз визнає він.

Сергій дев’ять років «відморячив» на флоті. Справжній морський вовк! Але для позивного це задовго, тож у 128 бригаді «Дике Поле» він став Моряком.

До 232 стрілецького батальйону Сергій приєднався в березні 2022 року. Тоді йому було майже 57 років. Вперше він служив ще у 80-х роках минулого століття. Після флоту працював головним інженером будівельного управління — на рівні підполковника. Зважаючи на вік і досвід, у батальйоні його призначили сержантом стрілецької роти. Саме там і почався його шлях до Бога.

«Коли ти на передньому краї під обстрілом, то питання брендових авто й кількості поверхів у будинку відходять на дуже далекий план. Війна дуже змінює пріоритети. Набагато важливішим стає те, що у тебе в душі».

Момент, коли внутрішній релігійний скептик змінився на вірянина, Сергій пам’ятає, ніби це сталося вчора. Вони були в траншеї у посадці разом із побратимом Мішанею — досвідченим розвідником і справжнім наставником для всього підрозділу. Почули, як російський вертоліт заходить на бойовий курс, щоб вести вогонь уздовж окопу. Які шанси вижити?

«Мішаня каже: “Давай помолимось”. А у мене дев’ять років флоту і тридцять на будівництві — не релігійний лексикон, м’яко кажучи. Тож він почав читати молитву. Єдину. Іншої не знав.

Вертоліт відкрив вогонь, але щось у нього заклинило, бо він не витратив увесь боєзапас і повернув назад. Метрах у тридцяти від нас викосило посадку.

А за кілька хвилин — другий вертоліт. Ми всі зіщулились. Я, мабуть, став як кошенятко розміром. Вертоліт підлітає і весь боєзапас вгатив — метрів триста посадки виніс. Але пішло метрів на тридцять за нами.

А побратим каже: “От бачиш, молитва таки допомогла”. І ніби переключилося щось у мені в той момент».

Шлях бойового сержанта для Сергія закінчився за два роки. Він виводив бійців із поповнення на позиції, а на зворотному шляху потрапив під жорсткий обстріл.

«Я там і джейранчиком скакав, і колобком котився, і вужиком повз. Під час цих перегонів зламав ногу в коліні. Ледве вибрався. Але вже не міг виконувати обов’язки головного сержанта роти, бо треба і на навчаннях бути з підлеглими, і бойові завдання виконувати на передньому краї».

Сергію запропонували стати помічником капелана. Так відкрилася нова сторінка його життя. Він вступив до духовної семінарії, отримав дияконське рукоположення, а за рік його висвятили на священика. Сергій став капеланом батальйону.

У 60 років йому довелося звільнитися: після реорганізації бригади його посаду скоротили. Відтоді він служить у храмі в Орлівщині та в лікарні міста Самар.

Дощ, мороз чи спека — ця служба не скасовується. Колись у посадці для порятунку вистачило однієї молитви побратима. Тепер Сергій сам поруч із тими, кому потрібна підтримка.

І якщо на цьому шляху вдасться допомогти хоча б одній людині, значить, усе було недарма”.