Марія Темненко з Магдалинівщини народилася ще за царя

Дивлячись на її помережане зморшками обличчя, мимоволі хочеться порівняти їх з річними кільцями на зрізі старого дерева. За ними, кажуть, можна дізнатися, яким було літо багато років тому. А в даному випадку про життєві бурі й випробування, що випали на людську долю. Посудіть самі: революція, громадянська війна, голод 1933-го, Велика Вітчизняна.

Народилася Марія Олександрівна у с. Степанівці, було їх у батьків п’ятеро. У середині 30-х років вийшла заміж за старшого від себе на п’ять років Івана Темненка, а перед війною вже залишилася вдовою з трьома дітьми, найменший з яких, Іван, народився саме у 1941-му.

Перебралася разом із дітьми на батьківщину матері в Оленівку: там хати, щоб купити, каже, були дешевші. Щоправда, і в Оленівці, коли згодом будувалися і купували для цього ліс у колгоспі — з її спогадів — потім кілька років тільки ставила підпис у відомості про зарплату, виплачуючи борг.

До речі, Марія Олександрівна до школи не ходила, отож розписатися — єдине, що вміє. «Пробував навчити її грамоті, — розповідає онук Михайло Теровець, — як сам ходив до школи, проте не вдалося».

Життєву мудрість його бабуся опановувала нелегкою працею в колгоспі. Спочатку на конях та волах, потім дояркою на фермі. На фермі трудилася поруч із дочкою Лідією Дяченко, нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». Ще і після виходу на пенсію з десяток років не сиділа вдома — сторожувала на току.

Отож, життєвий гарт, звичка працювати залишились на все життя: ще кілька років тому можна було побачити її з сапкою на городі: «Як угледить десь бур’янинку, — говорить онук, — не може залишитись спокійною». Кілька років тому, кажуть, бабуся сама собі ще їжу готувала.

На довгім віку випало Марії Олександрівні пережити своїх дітей. Нині залишилася під опікою онука. Спочатку забрав її до себе у Магдалинівку. Але в квартирі для людини, звиклої жити на землі, у своєму дворі — як пташці у клітці.

Коли з’явилася можливість, купили хату над жвавою трасою у Мар’ївїці, за кілька кілометрів від Магдалинівки: «Десять хвилин автомашиною по хорошій дорозі — і я тут», — говорить Михайло Михайлович.

Сонячного дня можна побачити бабусю, яка сидить під хатою, радіє теплу. «Яка погода така й вона, підмічають рідні, — надворі сонце — і вона весела, дощ — і їй починає нездоровитись, проблеми з тиском».

Проте з лікарнею Марія Олександрівна не дружить і не лежала в ній, крім однієї невдалої операції з зобом. Трішки підводять уже слух і пам’ять, яка «видає» вибіркові спогади із довгого життя: може пригадати події часів війни або навіть про роботу на пана в молодості, зате не згадає, що їла вчора. Як кажуть, запам’ятовується у житті те, що найбільше врізалося в пам’ять.

Починаємо підраховувати з Михайлом Михайловичем продовжувачів роду Марії Олександрівни Темненко: 12 онуків, 20 правнуків, 2 праправнуки. Помітний слід на землі!

Ті, хто давно знають нашу героїню, стверджують, що вона ніколи не мала матеріальних статків, хоч і трудилася важко все життя. Доля натомість відпустила їй багатство, яке не купиш ні за які гроші — довгий вік.