У Симона Петлюри виявились родинні зв’язки з нашим краєм

Вчора, 25 травня, виповнилось 100 років зі дня смерті головного отамана військ УНР Симона Петлюри.

Тривалий час його постать істориками та звичайними українцями оцінювалась неоднозначно.

Але в останні роки у цьому питанні відбулись певні зміни.

Більше того. З самих високих щаблів української влади багато говорять про героїчний внесок Петлюри в боротьбу за незалежність нашої держави. А також про те, що його прах треба повернути в Україну. Президент нашої країни в останній час, серед інших креативних ідей, дуже захопився думкою повернення останків видатних українців та створення Національного пантеону героїв…

Насамперед зазначимо: Симон Петлюра ніколи не був в Катеринославі та наших краях взагалі.

Але у його родини, виявляється, були дуже тісні та цікаві зв’язки з Катеринославом. І про це розповів відомий дніпровський історик, краєзнавець, письменник, журналіст, музейник Микола Чабан:

“РОДИНА СИМОНА ПЕТЛЮРИ НА СІЧЕСЛАВЩИНІ

Постать Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри традиційно пов’язують із Полтавщиною, Києвом та Західною Україною. Сам Симон Петлюра особисто ніколи не бував у Катеринославі (нині Дніпро), оскільки в часи визвольних змагань 1917–1921 років регіон перебував у вирі запеклих боїв із більшовиками, білогвардійцями та махновцями.

Проте тривалий час поза увагою дослідників залишався глибокий генеалогічний зв’язок родини Петлюр із Січеславщиною.

Завдяки розвідкам професора Юрія Мицика, свідченням катеринославського єпископа на еміграції Євгена Бачинського, а також унікальному задокументованому спогаду письменника Віталія Старченка, вдалося реконструювати трагічну долю рідної сестри лідера УНР — Маріанни (Маріамни) Василівни Скрипник, яка знайшла свій останній спочинок в нашому місті на лівому березі Дніпра.

«Соціальний щит» родини Скрипників

Доля найближчого оточення Петлюри в УРСР була розстрільною.

Його молодші сестри Марина та Феодосія, які залишилися в батьківській хаті в Полтаві, 1937 року страчені НКВС. Інша сестра, Єфросинія, загинула під час більшовицького погрому в Криму в 1918 році. Натомість майбутньому ад'ютанту С. Петлюри Георгію Гасенку (який ще у 1913 році відвідував Катеринослав і залишив захоплений відгук про музей Дмитра Яворницького) та самому Отаману судилося померти в еміграції в Парижі. Петлюру вбили у 1926 році, а Гасенко помер від сухот у 1933-му.

Сестра Отамана Маріанна Петлюра обрала інший шлях порятунку.

Вона вийшла заміж за Івана Опанасовича Скрипника, який працював простим грабарем (робітником на земляних роботах). Пролетарська професія чоловіка стала для родини своєрідним «соціальним щитом» у часи сталінського терору. Переїзд родини з Полтави до промислового Катеринослава під прізвищем Скрипник дозволив Маріанні «загубитися» серед робітничого класу та померти своєю смертю в 1920-х роках, уникнувши чекістських репресій 1930-х.

Історична зустріч у Каневі (22 травня 1991 року)

Найцінніші топографічні відомості про перебування Маріанни Скрипник у Дніпрі стали відомі завдяки свідченням її сина — майбутнього Патріарха Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислава. Він , до речі, також пару років був ад’ютантом Симона Петлюри. Цю розмову зафіксував дніпровський письменник Віталій Старченко.

Зустріч відбулася 22 травня 1991 року в Каневі під час урочистостей до дня перепоховання Тараса Шевченка. Тогдішня місцева комуністична влада Канева виявила ідеологічну жорсткість і заборонила Патріархові Мстиславу відслужити молебень на Чернечій горі.

Після офіційних заходів у кафе на березі Дніпра одночасно обідали делегація УАПЦ та українські письменники. Владика Мстислав, який на той момент мав понад 90 років і який через немічність не міг самостійно пересуватися, виявив велике бажання особисто познайомитися з літераторами. Письменники вишикувалися в чергу за благословенням. Коли підійшов Віталій Старченко і зазначив, що приїхав із Січеслава (Владика дуже любив саме цю історичну назву міста), Патріарх помітно пожвавішав і почав згадувати свої відвідини міста під час війни.

Обставини приїзду Мстислава до Дніпра у 1942 році та доля ікони

У квітні 1942-го Степан Скрипник прийняв чернечий постриг під іменем Mстислав і невдовзі отримав сан єпископа Переяславського УАПЦ. У 1942 році, користуючись релігійною місією та відсутністю радянського контролю під час німецької окупації, він отримав унікальну змогу приїхати до Дніпропетровська, щоб знайти й відвідати могилу своєї матері Маріанни.

Це був період найвищого духовного служіння та ризику для владики. Вже наступного, 1943 року, коли німецькі війська готувалися відступати з Києва, єпископ Мстислав, ризикуючи власним життям, здійснив справжній сакральний подвиг. Він таємно врятував від пограбування німцями і вивіз до Варшави найдавнішу українську святиню XI століття — чудотворну ікону Миколи Мокрого із Софійського собору. Через роки перебування в США цей образ-оберіг повернувся до незалежного Києва.

Топографія лівобережного цвинтаря та річка Гнилокиш

У розмові зі Старченком Патріарх Мстислав точно описав координати поховання своєї матері на Лівому березі в Амур-Нижньодніровському районі. Родина мешкала на Амурі, а похована Маріанна Скрипник була на парафіяльному цвинтарі, який знаходився біля вулиці Ростовської (нині Конотопська), але з протилежного, залізничного боку.

Головним географічним орієнтиром була мала річка Гнилокиш, яка протікає поруч і перетинає залізничні колії.

Коли Віталій Старченко чесно відповів Патріархові, що добре знає цю місцевість з підліткових років, але ніякого кладовища там ніколи не бачив, Мстислав спохмурнів і тихо промовив: «Значить, знищили…».

Справді, радянська тоталітарна система нищила не лише живих людей, а й пам'ять про покійних.

Одразу після Другої світової війни старий цвинтар зрівняно з землею. На його місці спочатку розгорнули вугільно-дров'яний склад, а пізніше звели промислові будівлі.

Щодо увічнення пам'яті на сучасній мапі Дніпра

Вулиця Симона Петлюри в Дніпрі з’явилася 2015 року.

Знаходиться вона не в центрі, а в районі, який колись звався Млини. А ще там було старе єврейське кладовище. До революції це була вулиця Юр’ївська. А до 2015 року вона носила ім’я одного з перших місцевих комсомольців Шпиндяка, який напевне загинув, коли займався хлібозаготівлями.

Віталій Старченко у своїй замітці виступив із патріотичною ініціативою: оскільки вулицю Ростовську перейменували на Конотопську, ім'ям Патріарха Мстислава варто назвати перпендикулярну їй вулицю сталінського генерала Каруни. Ця вулиця пролягає якраз уздовж залізниці та річки Гнилокиш, впритул до того місця, де колись упокоїлася сестра Симона Петлюри.

Процес деколонізації та дерусифікації зрештою зафіксував ці зміни. Сьогодні в Амур-Нижньодніровському районі міста Дніпра (Січеслава) з'явилися як вулиця Конотопська (колишня Ростовська), а ось вулицю Каруги 24 липня 2024 року названо іменем українського письменника Івана Нечуя-Левицького. Вулиці патріарха Мстислава в Дніпрі так поки що і не з’явилося. Проте така вулиця є в Солом’янському районі м. Києва.

Таким чином. завдяки свідченню Віталія Старченка, історія родини Петлюри в Дніпрі отримала абсолютну документальну точність.

Спогади самого Патріарха Мстислава про відвідини Січеслава у 1942 році, детальний опис зниклого цвинтаря біля річки Гнилокиш та залізниці АНД району є безцінним внеском у дніпрознавство.

Ця сторінка доводить, що Дніпро завжди перебував у серці загальнонаціонального релігійного та визвольного руху”.

Архієпископ Мстислав (Скрипник), небіж С. Петлюри. 1948.