Дніпропетровська восьмикласниця підчас окупації України записувала антифашистський фольклор

Усіх подивувала учениця 8-го класу середньої школи № 22 міста Дніпропетровська. Таня Красицька привезла на нараду в Києві три зошити своїх фольклорних записів. Їх вона зробила на Дніпропетровщині і на Донбасі з 1941 по 1944 роки.

Записувала гнів народу проти окупантів

Це виглядає фантастично, але школярка старанно і з любов’ю записала 3812 приказок і прислів’їв та 14 пісень. Близько 500 антифашистських приказок і прислів’їв юна фольклористка виділила в окремий зошит, який художньо оформила українським орнаментом, заставками, малюнками.

А було це так. У серпні 1941 року разом з матір’ю та двома сестрами 14-річна Таня евакуювалася з Дніпропетровська. На Донбасі Красицькі оселилися у шахтарському селищі Фрунзе у батькової сестри Анастасії, чоловік якої пішов на схід.

Життя за німців було повне тривоги за свою сім’ю, за долю односельців. Постійно можна було чекати розправи, вивезення до Німеччини. Ті три роки Таня не ходила до школи, бо школи не було.

Ще коли сім’я Красицьких жила в Дніпропетровську, Таня любила провідувати діда Савельєва, який жив у тому ж будинку, що й сім’я Красицьких. Дід привітно зустрічав Таню і оповідав різні старовинні історії. Вона слухала його, затамувавши подих. Якось поділилася своїми враженнями з батьком Дмитром Филимоновичем. Той розповів дочці про народну творчість і порадив записувати почуте до зошита. Так дівчинка розповідала восени 1944 року письменникові Миколі Строковському.

Потім Тетяна почала записувати приказки, прислів’я, пісні, частівки — все, що чула від людей, буваючи на вулиці, на базарі, в селах. Записувала без жодної систематизації. Виїжджаючи з Дніпропетровська, вона прихопила з собою заповітний зошит і не полишала робити записи в дорозі.

Таня ходила з матір’ю по селах, обмінювала речі на продукти і записувала все чуте від народу. Через рік родина Красицьких переїхала з Донбасу до села Підгородне Межівського району Дніпропетровської області. Таню все більше цікавив антифашистський фольклор, в якому яскраво виявився гнів народу до окупантів. У цьому ж селі родина Красицьких дочекалася визволення від нацистів.

Батька призначають директором історичного музею, його відкликають з фронту, й Красицькі повертаються до Дніпропетровська. 1944 року Таня разом з батьком, демобілізованим з армії (Дмитро Филимонович Красицький вже очолював Дніпропетровський історичний музей), і науковими співробітниками Дніпропетровського унiверситету та історичного музею здійснила екскурсію пішки вздовж Дніпра з Дніпропетровська до Запоріжжя. Спинялися там, де наші війська форсували Дніпро, записували розповіді місцевих жителів про бої на переправах. Група знайшла декілька бронзових наконечників від стріл, крем’яні ножі, керамічний посуд. Були сфотографовані Дніпрові пороги, які відновилися після того, як у 1941 році було зірвано Дніпрельстан.

Школярку запросили на наукову конференцію

Збираючись у жовтні 1944 року на конференцію до Києва, Таня Красицька упорядкувала свій архів. До одного зошита записала приказки і прислів’я, розмістивши їх за алфавітом. До другого зошита увійшов антифашистський фольклор, до третього — пісні. Антифашистський фольклор розмістила за розділами.

«Скромна, тиха школярка Таня Красицька, — написав Микола Строковський, — робить велике, корисне діло, збагачуючи фольклорні записи новими матеріалами». Тоді ж було надруковано 56 прислів’їв і приказок, зібраних Танею. Тривала війна з Німеччиною, тому особливий наголос робився на антифашистському фольклорі. Ось зразки зібраного дівчиною фольклору:

«Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться», «Жили б ми тихо, так од фашистів лихо», ««Хіба це ново, що фашист напав раптово?», «Хай Гітлер бреше, йому не буде легше», «Фашист нашу землю гуде, бо хазяїном її не буде», « Фашист у хату вліз — повна хата сліз», «Фашисти забрали хліб увесь, осталось нам просо і овес», «Пшениця журиться, що в Германію сунеться, ячмінь сміється, що на Вкраїні зостається», «Завелися фашистські закони — зняли штани і панталони», «Попалася в Германію — горе своє витужить: у сльозах хустку випере, а на грудях висушить», «Де було борошно, тепер порожньо», «Бодай ніхто не діждав, щоб нами фашист керував», «Староста похожий на кішку: спереду лащиться, а ззаду кусає», «Таке пішло: коменданту — поклонись, поліцейському — покорись, староста носа дере — хай їх чорт забере».

Наприкінці війни про нашу юну землячку дізналися й за океаном. Українська газета «Підкарпатська Русь» (Юнкерс, США) надрукувала нарис про ученицю 22-ї школи в Дніпропетровську Таню Красицьку, яка під час окупації записала 6агато антифашистських приказок. У нарисі наголошувалося, що дівчина робила це, ризикуючи життям.

Зошити з фольклорними записами зберігаються в родинному архіві

Тридцять років тому про вчинок Тані знов згадали: «Фольклорний матеріал зібрала в роки війни учениця 8-го класу однієї зі шкіл Дніпропетровська Тетяна Красицька. Вона записала понад 3800 прислів’їв і приказок. Свої матеріали дівчинка передала Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії».

Тетяна Красицька з батьками 1946 року переїхала з Дніпропетровська до Києва. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «українська мова і література». По війні Красицькі жили на території Києво-Печерської лаври — батько працював директором музею в лаврі. У 1948-му Тетяна одружилася з курсантом військового училища Олександром Васильовичем Випирайленком (народився 1927, цього року помер у м. Хмельницькому). Її майбутній чоловік з 16 років був на фронті, учасник війни, кавалер ордена Слави третього ступеня, був начальником зв’язку полку ВДВ. В останні роки — голова Хмельницької міської ради організації ветеранів України.

Героїня нашої розповіді Тетяна Дмитрівна Красицька-Випирайленко (19 грудня 1927 — 11 лютого 1981) передчасно померла в місті Хмельницькому від невиліковної хвороби.

Їм з чоловіком довелося жити в різних куточках Союзу за місцем військової служби чоловіка. За спогадами двоюрідної сестри Ганни Федорівни Трегуб, Олександр Випирайленко служив у Кривому Розі, потім у Нікополі. Отже, там жила і родина. У них народилося двоє синів.

Віталій Олександрович Випирайленко живе у Києві. 1974 року закінчив хімічний факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Працював провідним інженером в Інституті фізичної хімії Національної Академії наук України. 1999 року вийшов на пенсію, але продовжує працювати.

А другий син Тетяни Красицької Юрій, як і батько, обрав військову професію. Нині підполковник у відставці, артилерист, в 1973-77 рр. навчався в Тбіліському артилерійському училищі , служив у Монголії, на Тоцькому полігоні в Оренбурзькій області, пройшов Афганістан і Придністров’я. В останні роки обирався головою Хмельницької міської спілки ветеранів Афганістану. Зошити з фольклорними записами Тетяни Красицької воєнного часу зберігаються в їхньому родинному архіві.